Анастасія Коваль, 1922 р.н., Поляна
Ще перед виселенням у нас агітували рускі, щоб ми їхали на Україну. Дві сім'ї записалися і виїхали. Оце було добровільно. А нас просто вигнали. Люди землю цілували, як їхали з дому. То не можна словами передати. Двоє дівчат ховалися, не хотіли їхати. їх спіймали і силоміць запхали у вагони.
Катерина Воляр, 1929 р.н., Скородний
Коли нас вивозили, на станції в Устріках не всі люди попали в той ешелон, яким нас вивозили. Потім кричали, шукали одні других.
Наталя Маройко, 1928 р.н.,
Скородний
 |
|
Наталя Маройко |
У нас був колгосп у Скородному. У людей все позабирали і гнали робити в колгосп. Я йшла молотити, а вже була вагітна другою дитиною. Коли мій чоловік завертає мене: йди додому, бо нас вже записали вивозити.
Боже, як я плакала! За три дні ми мали приготуватися до виїзду Я все кинула і почала картоплю копати, а вона ще тільки цвіла, молода зовсім. Поки їхали на схід, та картопля побилася і погнила у вагоні.
Василь Брода, 1938 р.н., Скородний
Коли везли нас залізницею, ніхто не повідомляв, коли буде зупинка і скільки вона триватиме. Ніяких оголошень не було. Наш дід вийшов у Котовську. Поїзд рушив, а він не встиг добігти. Ми, діти, плачемо, батьки хвилюються, бо дід вже старий, хто йому допоможе. Але на кожній станції було все організовано, діда посадили на наступний поїзд, і так він нас знайшов.
Роза Завалькевич, 1931 р.н., Стебник
Бульбу везти не дозволяли. Казали, заражена, не везіть. Хоч самі ті начальники їли її і нікому нічого не було. Ми трохи перевезли картоплі таємно. Засипали її згори яблуками і так везли у скринях.
Катерина Созанська, 1930 р.н., Стебник
21 рік мала, коли нас переселяли. Мала двоє дітей, молодшому сину — 7 місяців. Виїхали ми 12 липня,якраз на Петра. Сама я з Рябого, у 1947 році вийшла заміж у Стебник, люди нас познайомили. Як привезли нас сюди, рятували люди мого сина. Так його животик болів... Я ще годувала його грудним молоком. Воно води хоче,а прокип'ятити — ніяк.
Іван Ричак, 1920 р. н., Стебник
В 50-му році сказали: будемо вас переселять, обмін території, там кривди вам не буде. Лишили господарство, природу, а як вийшли з вагонів, то тут було, як у пеклі: літо, спека, мухи, ніде ні краплі води, ні трави худобі.
Марія Яслик, 1928 р.н., Соколе
 |
|
Марія Яслик |
Я їхала з однорічною дитиною. А вже була другим вагітна. Картоплю брати нам забороняли. У дорогу брали сухарі. Корів доїли, як поїзд спинявся, пили молоко. А як вже поїзд їхав, треба було швидко збиратися. Там ніхто нікого не ждав.
Ганна Турецька 1932 р.н., Хревт
Люди, котрі першими виїхали, навіть городи викопати не встигли. Впроголодь жили перші роки.
Іван Турецький, 1942 р.н., Хревт
Як їхали, все лишили в порядку. Дід ключ повісив на цвях. Приїхали до Устрік, усіх нас повели у баню,потім — у старі вагони, оббиті дерев 'яними дошками. І сюди ми їхали 2 тижні. Корови взяли з собою. А треба було їх напоїти, накормиш.
Іван Файчак, 1931 р.н., Хревт
Моя жінка Ганя, як її тут привезли, не витримала Бессарабії, та й втекла. Але повернули її знову в Пересадівку. Така вже наша доля.
Марія Терлецька, 1932 р.н., Хревт
Музика на станції грала, як нас спроваджували до вагонів. А людям було не до музики. Виселили нас на 30-ку, так куток у селі називається, де переселенці живуть. Я їхала з дитиною восьмимісячною у товарному вагоні, пелюшки під собою сушили. Ті вагони не опалювалися. Привезли нас на Покрову. Кажуть у Верховній Раді: ви їхали добровільно, музика грала, ви весело їхали.
Танна Гонска, 1922 р.н., Чорна
У Битків переселили 12 родин нафтовиків. На Першу Пречисту ми виїхали, а на Чесного Хреста приїхали. Дали пульман на
4 сім'ї. На худобу були окремі вагони. Везли нас вночі,а цілий день вагон стояв. 4 дні їхали в Битків. Дорогою корів доїли.
У нас були 2 хати: нова і стара. Як ходили переписувати майно, я подала тільки стару хату, щоб податок великий не платити. Так нам і заплатили тільки за ту стару хату.