На цьому кутку у Кривому Озері, куди нас привезли, була одна криниця, як ми приїхали. Тоді кожен сам собі копав.
Старшим людям важко було звикнути до нового клімату. У нас вдома ліси, гори, дощі часто, спека легше переноситься. А тут приїхали на голий степ, сонце пече, дихнути немає чим.
Анастасія Глух, 1927 р.н., Скородний
Нас молодими привезли сюди, щоб помагали хати ставити. Як батьки приїхали, то дали нам хату не мазану. Палити не було чим. Дали нам гарбу соломи на всю зиму.
Василь Куцмида, 1932 р.н., Скородний
Нас взяли сюди влітку, як тільки вишні починали квітнути. Тут був голий степ, Починали закладати фундаменти. За кожним селом з Анастасія Глух району була закріплена вулиця.
та Микола Крохмаль Приходили люди з колгоспів, до-
помагали. Зі Скородного нас було чоловік ЗО. Спека нас дуже мучила. Хати ставили з лампа -ча. Глину брали з того озера, яке зараз засохло. Хати накривали очеретом. Підлоги ніякої не було. Вікна і двері робили у майстерні. _ _
Катерина Штим, 1911 р.н., Скородний
Вдома ми залишили нову хату. Якраз побудувалися перед виселенням. У нас сім'я була велика і хата велика. Прийшов до нас секретар сільської ради, комуніст; почав хату міряти, записав, що уже три сім'ї живуть в одній хаті. А коли ми приїхали в Криве Озеро, нас усіх знову в одну хату, але вже не в таку простору, а в переселенську, малу. Хіба ці хати можна порівняти?!
Катерина Штим
Наталя Маройко, 1928 р.н., Скородний
Солома і болото кидалися в квадратики, і як воно висохло, тоді витягували з тих квадратиків. З такого нам хати робили. І то ще треба було мати щастя, щоб у ту хату вселитися. А комори, стайні, стодоли — то все самі наші люди будували.
Дарїя Циктор, 1939 р.н., Скородний
Нам сказали, що хати наші вже готові, тільки ключі візьмете. А як ми приїхали, тут ще тільки будували. їхали ми восени, картоплю вже викопали. З продуктів все можна було брати, і худобу всю, крім курей. Я приїхала сюди після 5-го класу, пішла відразу на ферму, бо діти малі були, а та то на війні загинув.
Роза Минзяк, 1924 р. н., Стебник
Взимку не знали, де подітися. Хат готових ще не було. Виділили для нас 6 хат німецьких. У 54-му році хати, хоч і під соломою, вже мали усі. Потім вираховували за ті хати по 5 тисяч рублів.
Роза Завалькевич, 1931 р.н., Стебник
Десь у травні майже 20 молодих людей привезли на Гаври-лівку. Хат мало було у Шестаковці. 7 на 8 — ото і вся хата. Сіни, кухня і світлиця. А люди приїхали сім'ями, дітей багато, худоба. Перший рік — страшна засуха.
 |
|
Катерина Лисейко |
Наші корови звикли до зеленої паші, а тут один полин. Дітей годували пшоняною кашею.
Катерина Лисейко, 1937 р.н.,
Стебник
Хати нам дали нікудишні. Мокрі, обмазані кізяком. Як перший раз затопили — так стіни у хаті й поросли. Зерно попускало зелені пагони. Зелено було, як у гаю.
Другий етап їхав 12 липня зі станції в Коросні.
Катерина Созанська, 1930 р.н., Стебник
До жовтня були на квартирі. Хати будували не капітальні. Планки забили навхрест, позабивали в них болота - ото і вся хата. Син старший мій ноги в тій хаті обморозивг пальці дитині гнили.
Іван Мінзяк, 1904 р.н., Стебник
Хати холодиі, стулені абияк, а тут ще й нема чим палити. Палили тут сміттям; кураєм. Син у бурках ноги обморозив.
Іван Ричак, 1920 р. н., Стебник
Хати нам дали нікудишні. В 66-му році я стару переселенську розвалив, а нову сам будував. Був бригадиром, купив цегли.
Мілена Дудик, 1938 р.н., Соколе
Як привезли нас сюди — страшні колючки, а ми вдома звикли босоніж ходити,у нас зелєно,трава всюди. Покололи ноги тими будяками. Жили на квартирі. Довальковували, доробили ті хати самі. Мені було 13 років. До школи ми вже не пішли, а всі на роботу.
Стефанія Токарська, 1935 р.н., Телешниця Сянна
Привезли нас, а жити ще не було де. Жили у місцевих по квартирах, коні віддали людям у сараї. Худоби з дому багато привезли. А де її подіти?