Катерина Шумове ька, 1929 р.н.,
Панищів
В 51-му році був неврожай, а в 52-му році вродило дуже. Заробили люди по 2-3 тонни пшениці. Бо наші люди робили чорно. Без вихідних, без відпусток.
Михайло Ковальчик, 1928 р.н., Панищів
В 57-му році верталися додому люди, які мали польське коріння. їхали з Одеси і я хотів поїхати. Але сказали, що не можна, що Миколаїв — засекречене місто, і я не вернувся. Полякам казали, коли виселяли: зараз нікому не можна лишитися, усіх виселяємо, але потім, хто буде хотіти, той повернеться.
Анастасія Глух, 1927 р.н., Скородний
Спочатку наші люди дуже тут мучилися. На зиму давали одну гарбу соломи,щоб опалювати хату. Я поїхала за тою соломою у куфайці і черевиках, та ледве не вмерла на тій підводі. їхали ми волами аж із Секретарки в Криве Озеро.
Роза Минзяк, 1924 р. н., Стебник
У 54-му році була спека страшна, багато людей не витримало і втекло в Западну. Душа все тягне до свого... Моя сестра Марія жила у Стефковій.
Катерина Созанська, 1930 р.н., Стебник
На зиму дали нам по центнеру зерна. Трудно було. Картоплю ми вдома залишили. Взяли 5 цеберок із 5-ти рядків, бо була засуха, не вродило. По степу ходили і збирали кукурудзу. На жорнах мололи кукурудзяну кашу і на тій каші жили. Потім уже посадили городи .були у нас і помідори, і огірки, і капуста.
Наші люди роботящі. Пішли доярками, свинарками — і колгосп розбагатів.
Василь Марич, 1927 р.н., Стебник
Як я вперше пробував розтопити піч вугіллям, то був увесь у сажі,чорний,як африканець. Ми вдома палили деревом,ми не знали, як палити вугіллям.
В 54-55-му роках почали будуватися самі. У радгоспі отримував 75-80 рублів. Будував хату не менше 10 років. Переселяли нас у хати метрів 6 на 8, а самі будували - 7 на 11.
Наш священик о. Калужнянський переїхав у Терло, на третє село, де його дочка вчителювала. Через 3 роки помер. Тут наші люди ходили по коляді, вислали йому гроші, щоб найняти Службу Божу. Тоді ходили тільки по своїх, бо місцеві не знали, що то таке. Тепер уже кажуть: заходьте.
 |
|
Катерина Магац |
Катерина Магац, 1923 р.н., Соколе
Ще вдома у нас колгоспи робили і коней у всіх забирали. А мої брати не дали коня. Ми його вигодували з маленького. Усі дивувалися, як ми коня привезли з собою. А тут кінь ще й як пригодився! Спочатку на квартирі ми 8 місяців жили. А потім таки виділили нам хату. Як довго я за неї потім розраховувалася! І корову свою за неї віддала, щоб з боргів перед колгоспом вилізти.
Ганна Сирко, 1926 р.н., Хміль
Спочатку люди боялися гнати корови в сільську череду. Баба йшла з дитиною і корову вела на мотузці. А потім дали корови у череду, бо так вигідніше.
Микола Михайлишин, 1911 р.н., Чорна
На копальні в Чорній працювати було добре, заробітки були. А як нас виселяли, то мене взяли з молодими хати будувати. 14 хлопців і 4 дівчат привезли в Мічуріно. Нас хотіли взяти в колгосп, а я кажу: я не член колгоспу, я робітник, я в колгоспі робити не буду. Тоді в колгоспі грошей не платили. Потім пише з Биткова Микола Гу сак: приїжджайте сюди, тут є робота для вас.
 |
|
Василь Кіч |
Василь Кіч, 1922 р.н., Чорна
У Битків на Івано-Франківщині поїхали Микола Гонский і Микола Гу сак. Приїхали і звідти пишуть: тут є газ, вода, квартири, тільки треба сходами ходити. Я поїхав у Битків. Дали мені барак, де колись робітники-поля-ки жили. Усього одна кімната, а нас семеро: батько, мати, брат, сестра, я, дружина і маленька дитина,
Владомира Ступак, 1937 р.н.,
Чорна
Нам квартири у Биткові виділили, тому люди, котрих у Донецьк вивезли, дуже нам заздрили. Багато чорнян потім звідти повтікали в Долину, Надвірну. Бо в Донецьку справжнє пекло було.
Катерина Кочержат, 1926 р.н., Чорна
Нас переселили в Тельманово, але звідти через 2 роки ми втекли. Приїхали в Борислав до мого вуйка Стефківського,він був бухгалтером на нафтопромислі. Я працювала в Модричах на кухні. А тоді прийшов такий наказ на Західну Україну, щоб усіх, котрі зі сходу повтікали, не приписувати і на роботу не брати. Мій чоловік працював у клубі і його з роботи вигнали. Мама захворіла, і ми поїхали у Битків, куди переселили частину нафтовиків. А з Биткова у 59-му році приїхали в Долину. Дали квартиру на 2 сім'ї. Ще й приписувати не хотіли. Адже ми не знялися з обліку в Донецьку, бо втікали.