Ян Ясляр, 1923 р.н., Чорна
сглдекохс&яАспкчнмй банк союза сср -
__' -
Серия И
К§*таш* V 306232
St,
|
Но КРМП» ^ и»topu Спммбмии Ol |
|---|
 |
|
МИТ» 6мы‘пигмеи. HClttCTMtClHM) Квитанція С. Коваля про сплату кредиту на будівництво хати, 1959 p. |
Спочатку нас з мамою завезли в Донецьк, у Грінталь. Там був такий порядок, що люди тижнями сиділи просто неба. Коли я запитавше моя хата, мені показали чисте поле з паличкою, на якій значився номер. А документи, що я поселився в той дім, уже забрали. Я не хотів жити у полі з табличкою. І тоді ми втекли на Івано-Франківщину. Я працював у Биткові на нафтопромислі. А коли Хрущов і Гомулка підписали документи про можливість репатріації для поляків з Союзу, я вернувся у Чорну. Репатріантам давали роботу першої категорії й допомогу. Ті, котрі повернулися з Одеси в Поляну, отримали допомогу від Червоного Хреста. Наприклад, Юзефчик з Устя нової, коли приїхав з України, переночував у старого сусіда, тоді купив якусь дерев'яну халупу, ще пізніше - побудувався,хоч ніх-го йому особливо не допомагав.
 |
|
Ватри в Устріках Долішніх, 2002 р. |
«Най ще раз згадаю про ріднийку гору»
Спогади виселених про враження від відвідання рідних сторін, переваги життя в горах та прагнення побачити батьківщину
Спогад про рідну землю в багатьох опитаних викликає ностальгійні почуття. Навіть ті з них, котрі були виселені неповнолітніми, запевняють, що добре пам'ятають своїх сусідів, де жили дідусі й бабусі, якою дорогою йшли до церкви, скільки землі мали батьки, які дерева родили в садку. Найстарші з опитуваних детально описують своє господарство і переваги життя в горах.
Декотрі з опитаних досі шкодують, що на землю предків дозволили повернутися не всім, а тільки людям, котрі мали бодай частково польське походження. Висловлюючи зауваження і навіть занепокоєння з приводу занепаду аграрного виробництва на рідних землях, усі вони виявляють небайдужість до сьогодення і майбутнього краю, який перебуває в межах іншої держави.
Не заперечуючи примусовості виселення, двоє з опитаних висловили думку, що в горах вони не досягнули би такого рівня добробуту, як на родючих чорноземах.
Нарікання на сьогодення пов'язане переважно з неза-рахуванням стажу роботи за працю в індивідуальних господарствах, а також з труднощами, викликаними з задоволенням релігійних потреб: більшість депортованих були похрещеними ще в греко-католицькій церкві.
Любомир Лесишак, 1940 р.н., Бандрів
Поляки нас гарно прийняли, коли ми приїхали у Бандрів кілька років тому. У селі залишилися десь з десяток старих хат. А у Стебнику взагалі жодної хати немає. Є лише каплиця там, де була колись церква. У мене в пам'яті про рідне село залишилися поля. Все оброблене, засіяне. А що тепер? Поросло лісом,бур'яном. Поляки кажуть,що тут їм тепер не вигідно обробляти землю. Фактично край занепадає.
Марія Фляк, 1926 р.н., Вільхівці
У мого брата тесть був поляком, то вони повернулися. Живуть десь під Телешницею Ошваро-вою. А ми — українці. Нам ніхто не дозволив повернутися, хоч там наша рідна земля.
На місці нашого села тепер — пустка. Навіть фундаментів від будинків не лишилося.
•
Павло Мазур, 1921 р.н., Вільхівці
Стаж наших людей, котрі прац-Марія Фляк і Павло ФілЬ ЮЄаЛ0 у ВІЛЬХІВЦЯХ, У ІНШИХ СЄ-
лах, пропав. У нас його не зараховують. Кажуть: ви на себе робили, колгоспів у вас не було. Але ж ми — як і вся Західна Україна — платили страшні податки!
Ганна Рідош, 1922 р.н., Гошів
Тут священик московський кричить, щоб не вклякали під час Служби Божої. А наш священик каже: віра від пози не залежить. ! ми вклякаємо, як вдома у церкві.
Я пам'ятаю,як майстер Цибеняк закладав фундамент під на-шу церкву в Гошові,а я підмазувала. Я пам'ятаю нашу церкву, наче сьогодні там була.
У Гошовці нам було би краще. Ліси, чисте повітря, вода. А тут за кілометр досі воду носимо. Зробили скважину на 800 метрів, щоб вода була. А потім насос вийшов з ладу. І тепер носимо воду бог-зна звідки.