На уроках праці Надія Федорівна вчить дітей розписувати писанки, як у нас колись писали. Музей є у школі, там наш одяг, інструмент з Хревти. Наші діти знають про своє коріння.
Федір Гусак, 1929 р.н., Чорна
Як мого тата ховали в Донецьку, то там наші люди вже робили обід за місцевим звичаєм. їдять і п'ють,як на весіллі, і то все по черзі: одні — встають, другі — сідають за стіл. А на другий день беруть мотоцикл і йдуть на цвинтар, розстеляють там обрус і п'ють. У нас такого не було, щоб на цвинтарі пити.
 |
|
Ганна Костів |
Ганна Костів, 1923 p., Чорна
Старші люди в Долині ще вміють говорити так, як ми говорили в Чорній. У нас кожне село мало свої особливості в одязі і в мові.
Подивився на жінку на ярмарку — і вже знаєш, з якого вона села. Біля Устрік, навіть у Рябому, вже трохи інша була говірка.
Тепер, коли постаріли, особливо приємно поговорити зі своїми людьми по-своєму. А діти наші все розуміють, хіба що так уже не говорять.
Стефанія Федорко, 1940 р.н.,
Чорна
Я ще пам'ятаю,як моя баба готувала бухо'нята. То така страва, коли відварену картоплю розминають, додають сир, цибулю, перець, все це запікають і подають зі сметаною. Колись люди жили бідно, а гостей почастувати хотіли гарно. Такі страви з Чорної я досі готую в Долині, щоб для дітей і внуків наша батьківщина була ближчою.
 |
|
Дзвони, придбані церковною громадою с. Літовищі |
«У неділю рано дзвони задзвонили...»
Дзвони з західної Бойківщини, котра зараз перебуває у межах Польщі, оповиті легендами. Доля більшості з 400 церковних дзвонів, які залишили українці, виселені упродовж 1946, 1947 і 1951 років, досі залишається загадкою.
Приводом для того, щоб про дзвони у Бескидах знову заговорила вся Польща, стали пошуки колишніми мешканцями дзвонів у Літовищах (Lutowiska), закопаних напередодні виселення. Як свідчать старожили цього села, практика закопування дзвонів широко застосовувалася упродовж всього XX століття, а можливо, і ще раніше, оскільки військо знімало їх з дзвіниць, щоб переплавити на гармати. Парафіяни не одної церкви закопували дзвони під час Першої світової війни.
Колишні мешканці Журавина кільканадцять років тому привезли дзвони з рідного села, закопані на українській території, на Херсонщину, куди їх виселили. Дзвони з Кривки спіткала інша доля — після виселення українців їх забрали поляки до костелу в Літови-щах. Та дзвонили вони не довго. За словами теперішніх мешканців села, вночі приїхали невідомі, зняли їх із дзвіниці й вивезли. За припущеннями, які сьогодні перевірити практично неможливо, польська служба безпеки забрала їх на пам’ятник генералові Свєрчевському в Перемишлі.
Дзвони з Рябого, про які згадує Марія Мураль, дійсно були вилучені польською службою безпеки. Подальша ікона з с. Кривка у православній
ЇХНЯ доля невідома. церкві с- 3олота Балка на Херсонщині
Один вцілілий після війни дзвін з Лип'я, вилитий XIX ст., поляки передали до дзвіниці в Хотинці. За свідченнями сьогоднішніх мешканців села, церковне майно зазнало розкрадання й нищення, оскільки правити в церкві полякам не дозволили.
Мешканці Бистрого, відвідуючи батьківщину, розповіли полякам, що під вівтарем закопаний дзвін. Скориставшись інформацією, злочинці вночі викопали дзвін і намагалися продати його на метал. Під час продажу їх схопила міліція. Дзвони з дзвіниці у Михновці зникли 1997 р. Злодіїв шукають досі. У Кривому над Сяном невідомі теж викопали дзвін, але встигли продати його священику, особу якого поліція не встановила.
Скільки ще з бойківської землі було викопано і продано дзвонів, сьогодні не знає ніхто. Чоловіки, котрі ховали дзвони в землі, нині вже в ній спочивають.
Марія Швець, 1929 р.н., Бандрів
Бандрівські дзвони розбилися, як їхала остання група людей. Дзвони були великі, прикордонники їх знімали, а вони впали і розбилися.
Павло Філь, 1930 р.н., Вільхівці
У ГІанищові люди перед виселенням закопали дзвони.
Дмитро Мащак, 1920 р.н., Коросно
У Коросні закопали дзвони. На одному було вилито зображення чоловіка, котрий дав 200 доларів на той дзвін. З церкви у Волиці, присілку Коросна, 2 дзвони забрали поляки.
Федір Грицуняк, 1933 р.н., Літовищі
Після того, як сказали, що будуть нас вивозити, старі ґазди порадилися і вирішили закопати два дзвони. Якось уночі зняли їх з дзвіниці, поклали у викопані ями і засипали землею. Ніхто вголос про цю справу не говорив. Кожен тоді пакувався, переживав своє горе. Люди закопували дзвони тому, що вірили в те, що ще повернуться в своє село. Кожен у селі казав: нас лише на час вивозять, ми ще повернемося. А коли Україна стала вільною, ми збудували свою церкву, а біля неї дзвіницю і почали думати, як ті дзвони знайти і привезти в Дудчани. Я їздив у Літовищі, поляки допомагали нам викопати дзвони, але нам їх не повертають. Київ і Варшава ніяк не договоряться.