Вертеп за участю уродженців с. Коросно
Бойківська історія Донеччини має ще одну сторінку — захопливу і трагічну водночас. Іван В. приїхав у донецькі степи у скрині. Був в УПА, а отже, переховувався. Все село знало, який скарб везеться в одному з вагонів, але ніхто «не продав». Скриню вивантажили на кінцевій станції разом з усіма пожитками, далі кинули її до машини, що їхала в село. Місцеві чоловіки на станції завбачливо запитували, чи це часом не переселенці вбивали на Західній Україні радянських офіцерів. Нічого не бачив Іван з тої скрині, але все чув.
Поселили партизана подалі від цікавих очей — на хуторі, на горищі покинутої хати. Щоб не сидіти склавши рук, займався шевством. Надійні люди приносили йому взуття для лагодження разом із харчами. Може, так тривало би дуже довго, та через кілька літ життя на нових землях хтось таки вивідав про цю таємницю. Не знають в селі достеменно, хто саме «замельдував» Івана. Розповідають лише, що якось під'їхала на хутір чорна машина, і хлопці в шкірянках піднялися на горище.
Повернувся Іван додому через кільканадцять літ. Має родину, внуків. Про своє життя не розповідає нічого, ані слова про підпілля. Скрині, в якій їхав на чужину, також не показав.
Про життя депортованих українців на Донеччині, яких тут називають переселенцями, прочитати ніде. Грубі томи історіТ області радянського гатунку «мовчать» про те, як потрапили і як живуть тут вже п'ятдесят років тисячі західних українців. Сучасне краєзнавство зорієнтоване на дослідження грецького або німецького минулого. Вивчати українців в Україні — що є банальнішим у краю, багатому на екзотику?
Насправді частина вигнанців — лемки, бойки, надсянці, замішан-ці і холмщаки — були спрямовані у східний регіон України. Мічуріно — село на півдні Донеччини, в якому мешкають представники майже усіх гілок українства, повністю або частково позбавлених своїх батьківських земель.
Мічуріно розташоване за 70 км від Донецька і за 12 км від райцентру Тельмано-ве. Першими цю місцевість освоїли німецькі колоністи кілька століть тому. Коли оглядаєш панораму села, віддаєш належне влучності вислову перших поселенців, котрі назвали цей за-Чорняни в Мічуріно. 50-і pp. куток Грінталь — зеле
на долина. Місцева архітектура цілком
вписується в сучасні стандарти степового українського села. Тут лише три вулиці, але тягнуться вони на кілька кілометрів.
Довжелезні цегляні будинки з високими просторими вікнами — німі свідки життя німецьких родин, вигнаних на початку війни. Взагалі, історія Мічуріно — це історія того, як одних звідси виганяли, а інших — приганяли. Точніших дієслів на означення міграційних процесів, що відбувалися в середині XX століття в СРСР. не знайти. Німців оголосили винними перед радянським народом тільки тому, що вони — німці, а українців визнали небажаними у Польщі тільки тому, що вони — українці.
У селі після «очищення від німців» було лише 40 родин, коли навесні 1945 р. прибули перші переселенці — українці з території Польщі. А на кінець минулого року в Мічуріно налічувалося понад 300 дворів. Іншими словами, більшість мешканців села — переселенці та їхні нащадки. Найчисельніша група — виселені з с. Чорна 1951 р.
...Будинки для бойків на Донеччині ліпили з глини, з так званого саману. Горяни такий підхід до будівництва вважали вар'ятським, марячи своїми скромними дерев'яними будиночками, залишеними на батьківщині. Критика бойками саманних хат виявилася небезпідставною: незабаром будівлі почали швидко руйнуватися. «Не можна було будуватися, хто як хоче, а тільки за вказаним планом», — згадують бойки про сталінські часи.
Про те, як виглядало колгоспне господарство до приїзду переселенців, розповідають із сумом... 28 років господарство очолював бойко Микола Гальків і до розвалу колгоспної системи в Мічуріно було близько 1200 корів, 3000 свиней, 12000 овець, 7000 курей, великий сад і городи. Тепер колгоспне господарство таке занедбане, що у попередні успіхи важко повірити.
...Найсоковитішою в Мічуріно є мова тих, хто фактично обмежився своєю говіркою... Дивом уціліла своєрідність не мала шансу повно успадкуватися в нових умовах наступними поколіннями. Хіба що русифікація не досягла тут таких успіхів, як у селах, де мешкають греки,