У міжвоєнний час діяв ансамбль скрипалів і аматорський театр. Працювало 7 крамниць.
Після 1956 р. з України в село повернулися 16 родин колишніх мешкзнців. Дерев'яна парафіяпьна церква св. Миколая, датована 1790 p.. з 1951 р. використовувалася як комора для збіжжя. З 1970 р. - костел. За переказами, церква споруджена на місці старовинного (1533 р.) храму.
Рівня
Петро Кміта. перемиський староста, видав Грицеві, колишньому князеві в Лобізві, 1541 р. привілеї на заснування села на волоському праві в місці, зазначеному як Ровень на Околицях. Частина її терену була вже викорчувана і отримала коротшу, ніж звичайно, вольницю - лише на 12 років. Хоч Рівня мала належати до королівщин староства Перемиського, Кміта долучив її до сусідніх приватних сіл.
1921 р. в селі було 132 будинки і 853 мешканці: 752 греко-католики, 72 римо-католики, 29 іудеїв. За радянських часів розібрано двір. 1945 р. тут заснували перший у районі колгосп, згодом визнаний взірцевим.
В Рівні височіє церква Покрови Пресвятої Богородиці - одна з найгарніших церков у Бескидах, споруджена орієнтовно в першій половині XVIII століття. Вона - тризрубна. з усіма квадратними зрубами, над двома має квадратні бані, а на третьому - квадратна будова переходить у восьмигранну баню. Нині використовується як костел. Іконостас і внутрішнє оздоблення не збереглися.
Росолин
Назва походить від соляних джерел. Росолин існував вже 1540 р. як село на волоському праві, що належало Кмітам. В актах 1580 р. занотовано: "В Росолині чотири лами... княз с понем Md пили". Коли в селі була збудована церква, князь і піп мали по два лани землі. В другій половині XVII століття через татарські набіги в Росолині залишилося тільки 6 мешканців. 1921 року в ньому було 27 будинків і 194 мешканці: 187 греко-католиків і 7 ри-мо-католиків. Над потоком Чорним працював млин, поблизу стояв мурований двір.
Після 1951 р. тут ніхто не оселився, будинки розібрали. Залишилася мальовнича долина з великою кількістю дикорослих овочевих дерев. Дерев'яна греко-католицька церква святого Онуфрія, зведена 1750 p., що s неповторним витвором бойківського архаїчного будівництва, довго стояла пусткою. Помітивши унікальність храму, його перевезли до музею народної архітектури в Сяноці. Там вона експонується разом із дерев'яною дзвіницею і трупарнею.
Росохате
Село засноване до 1580 р. на волоському праві як частина Скородного. 1848 р. тут відбулося урочисте поховання панщини. 1921 р. воно мало 38 будинків і 237 мешканців - 229 греко-католиків і 88 римо-католиків. У Росохатому був великий млин, котрий обслуговував мешканців сусідніх сіл. Після 1951 р. в селі ніхто не поселився, а будинки розібрали.
Павло Мочаровський, останній власник тутешнього маєтку, спочиває на цвинтарі в Поляні.
Рябе
Приватне село, засноване. ймовірно, у XVI ст. За припущеннями, назва походить від слова раби. Татарський наїзд 1672 р. спустошив село, мешканців і священика взято в ясир. 1861 р. постала нова церква, попівство і господарчі споруди, а наприкінці 30-х pp. - дзвіниця. 1921 р. Рябе налічувало 75 будинків і 462 молчсяммв:. 4Q& таах&-
о. Іван Шкільник з родиною. За його душпастирства відремонтовано церкву і збудовано муровану дзвіницю. 1950 р. отця заарештували і присудили 10 років таборів. Через рік еін помер від допитів і важких умов.
У центрі села - дерев'яна філіальна
церква святого Миколая. тризрубна та двоярусна, збудована 1858 p.; з 1971 р. служить за костел. Усередині частково розмонтований іконостас.
Поруч - цвинтар з цікавими надгробками і старими деревами.
Село засноване на волоському праві над потоком Глухим ще до 1533 року.
Згадується також у документах 1580,
1678 і 1707 років. Його власниками з 1620-го до кінця XVII ст. були По-лянські. 1799 року тут мешкали
Парох Рябого Іван Шкільник з дружиною Надією, донькою Василиною і внуками Ігорем та Зеноном, 40-і pp.
8 шляхтичів. 1868-го землі Скородно-го становили понад G312 го. 1921 р. в ньому було 162 будинки і 955 мешканців: 795 греко-католиків, 33 римо-ка-толики і 127 іудеїв. 1931 р. кількість будинків зросла до 190; в селі мешкало 1212 осіб. 2004 р. — 47 мешканців. 8 60-х pp. дві бойківські хати зі Ско-родного перенесли до музею народного будівництва в Сяноці. 1970 р. у селі діяв осередок праці для ув’язнених. Церква розібрана.