Депортаційну акцію завершено. Але крапку над «і» ще не поставили органи державної безпеки. Читаємо довідку начальника управління МДБ Дрогобицької області, подану до вищих інстанцій 25 жовтня під грифом «надзвичайно таємно»: «17 жовтня ц.р. в район, що відходить до Польщі, з метою перевірки території був введений спільний загін внутрішніх і прикордонних військ МДБ у кількості 800 чоловік, який, у відповідності до розробленого плану, ретельно оглянув усю дільницю і 24 жовтня ц. р. виведений за новий кордон». Внаслідок акції, зазначено в документі, окрім виявлених криївок з антирадянською, націоналістичною літературою, ліквідовано шість із дев'яти діючих ще тут вояків УПА (у документі — «бандитів». — О.Ю.). Інші три відступили на територію Старосам-бірського району, де активно розшукуються спеціально створеною чекістсько-військовою групою У МДБ [2, 338].
«Спецешелон» з родинами залізничників здолав порівняно недовгий шлях у неповних 200 км, та строк перебування його в дорозі перевершив усі сподівання. Шість тижнів, проведених людьми на колесах, досі ввижаються їм як страшний сон.
У другій половині листопада 1951 р. ешелон з родинами залізничників в'їхав на призначену територію. Він поступо-
 |
|
Вистава «Сватання на Гончарівці» на Донеччині. Дійові особи — уродженці с. Коростенко, рідного села Олексія Юристовського. |
во скорочувався, залишаючи за собою на станціях вагони з переселенцями. Та поневіряння людей на цьому не закінчилися. Андрій Голубець, наприклад, до кінця життя з болем у душі згадував поневіряння, пов'язані з його працевлаштуванням.
З незрівняно більшими труднощами зустрілися карпатські горяни в південно-східних областях України. Виділений для них будівельний матеріал, як виявилося, «не доїхав» до адресатів, його частково розікрали по дорозі, а решту розбазарили місцеві можновладці. Людям довелося тіснитися по кілька родин в одній хаті. «Нерідко траплялося, — згадував Василь Микита з Коростенка, — що окремі родини, рятуючись від холоду, селилися разом із худобою». Нашвидкуруч збудовані на один шаблон ліп’янки з саману (глина з половою) не відповідали найелементарнішим вимогам: не було підлоги, стіни розповзалися, зліплені з хмизу і глини дахи протікали. Моторошно стає від згадки Ольги Юристовської про те, як на глиняних стінах будинків проростали зерно та бур'ян. Дошкуляли холод, сирість, нестача питної води, одягу, взуття. У будинку Миколи і Ганни Василишиних узимку замерзла їжа їх дворічної дитини,
а під весну розвалився сарай: він з осені не висох, потім замерз, а з настанням тепла перетворився на купу глини. «Основним паливом, — розповідав Василь Голубець, — були курай (перекотиполе), солома та соняшничиння, яких ще треба було собі в степу заготувати і чимось привезти». Окрім цього, люди мусили щодня виходити в поле й виконувати нелегкі колгоспні норми, обробляти власний город, виховувати дітей і т. ін.
Переселення українців з прикарпатського краю — сьогодні вже історія. Люди на нових місцях сяк-так прижилися, звикли, виросли нові покоління. Та наслідків депортації з пам'яті не стерти.
Література:
1.Ведомости Верховного Совета СССР. — М. — 1951. — Na 23. —
14 липня.
2. Депортації. Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х pp. Документи, матеріали, спогади. У 3-х томах. Т. 2. — Львів, 1998.
3. Депортації... ~ Т.З. - Львів,2002.
4. Документы и материалы по истории советско-польских отношений. - М., 1980. - Т.Х.
5. Известия. - М. - 1951. - 22 травня.
Іїм **> Д,ЙСИ)ЯвЛ«ТкС» перс
.сґхгммй.
ММГосатм ршоспу «мкам, ЙОЯУ-
Мятись пільгами иередбл-*JV»-jMbricipi» С1*СР ли
3 обмінюваної території
Дрогобицької області у pop ' ______19Бірсжу
ОСТАННЯ ДЕПОРТАЦІЯ ОСТАННІ СВІДКИ
У Ваших руках — розповідь про одну зі сторінок життя українців західної Бойківщини за доби тоталітаризму. Устами очевидців розповідається про виселення 1951 р. понад 32 тисяч осіб з гірських теренів тодішньої Дрогобицької області у степи півдня України.
Усні спогади збиралися впродовж 2000 - 2004 років у Донецькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській, Львівській та Івано-Франківській областях. Під час поїздок вдалося поспілкуватися з понад 400 учасниками згаданих подій. Безпосередньо акція виселення була чітко змальована у спогадах 140 осіб. Вони викладені в концентрованому вигляді в алфавітному порядку за назвами сіл і систематизовані за темами, в яких послідовно висвітлені етапи акції виселення, а також йдеться про адаптацію і збереження пам'яті про етнічну батьківщину. Працюючи над темою, автор передовсім хотіла представити не лише детальну картину виселення і його наслідків, але й погляди селян на те, як вони оцінюють подію, що 55 років тому докорінно змінила їхнє життя. Більшу частину записаних спогадів, що стосуються історії терену та культурної спадщини його мешканців, планується використати в наступних виданнях.