Тут я відразу подумав про свою майбутню долю. Якщо підполковник відпустив Вальполя, то, звичайно, не тему, що вважав недостатніми мої свідчення. Скоріше всього контррозвідка боялася розпочати судову справу, що виявила б її власну неспроможність. У практиці таємних служб здавна заведено ховати свої промахи — для цього у них більше можливостей, ніж у будь-якої іншої установи.
— Ви повинні зрозуміти, лейтенанте, — додав Тінуел на закінчення, — що ми не порушуємо проти вас обвинувачення лише тому, що враховуємо ваше бездоганне минуле. Та й критична ситуація тут, на Близькому Сході, не могла не вплинути на наше рішення. Вам буде надана можливість виправдати свою репутацію на фронті. Ви мене зрозуміли?
— Так, сер, — відповів я, — дякую, сер.
— Ваше відрядження негайно скасовується. Сьогодні ж ви маєте повернутися до своєї військової частини. Можете йти.
— Алло, Роджер, — гукнув Білл Шотовер, ударивши, мене своєю важкою лапою по плечу. — От добре, що ти знову тут. Тепер нашому тиловому життю прийшов кінець! Ходімо зі мною, старина.
Він завів мене до свого приміщення, де висіла карта Сінайського півострова. Це було у вівторок, тридцятого жовтня; майже цілий тиждень минув, поки армійські бюрократи знову приписали мене до моєї частини.
— Вчора, — сказав Білл, — південне крило ізраїльських військ з прикордонного району Ель-Кунтілла-Ейлат клином врізалося на захід, щоб з'єднатися з загоном парашутистів, який приземлився за п'ятдесят кілометрів на схід від Суеца. Сьогодні перейшов у наступ центральний ударний клин — через нейтральну зону Ель-Ауджа. А на півночі вже відрізають район Гази. Тобі ясно, що там діється?
Він начиняв мене оперативними подробицями, поки десь близько шостої години вечора радіо повідомило про втручання в цей конфлікт англо-французьких збройних сил. Білл звелів вишикувати роту й виголосив перед нею енергійну промову. А на другий день о сімнадцятій годині сорок хвилин за середньоєвропейським часом наші бомбардувальники зробили перший бойовий виліт з Кіпру.
— Спершу ми розіб'ємо їх ущент, — пояснив мені Білл, — а потім спустимося на парашутах і зметемо докупи черепки.
Через п'ять днів дійшла черга і до нас. На світанку п'ятого листопада з кіпрських аеродромів один за одним піднялися в повітря важкі транспортні літаки, а на них — ми, парашутисти, як віслюки навантажені зброєю і боєприпасами. Глухо ревіли мотори. Ми вилітали з Акротірі, і мені хотілося востаннє поглянути на той фатальний горб; однак це виявилося неможливим, бо сидів я біля протилежного вікна. Видно було тільки гірський кряж Троодос, і я довго вдивлявся туди, де в якій-небудь повитій туманом ущелині ховалася Гелен Ругон, найнезвичайніша з жінок, яких я зустрічав у своєму житті.
Нас супроводжували реактивні винищувачі. Ми сиділи впритул один до одного, зі зброєю на ременях і з парашутними мішками за плечима; пахло мастилом, штучним волокном і потом. Наш двохсотп'ятдесятимильний політ до дельти Нілу тривав рівно годину, йому передувало безперервне стогодинне бомбардування з повітря, і ми сподівалися, що розбита на Сінайському півострові єгипетська армія не може чинити серйозного опору. 1 все ж у мене стислося серце, коли я побачив пінистий прибій внизу, численні рукави Нілу, мулисте мілководдя і по обидва боки каналу — великі соляні болота… Один за одним вистрибнули ми з люка, і одразу ж назустріч нам побігла земля. Раптом вона почала плюватися вогнем.
Ми були передовим загоном, який мав завдання. — захопити аеродром Гаміл, розташований на північний захід від Порт-Саїда. Будівлі навколо льотного поля були здебільшого розбиті бомбами: англійські штурмовики прикривали нашу висадку з повітря. Однак ми потрапили в саме пекло. Командування єгипетської армії роздало зброю населенню, і нам назустріч кинулися чоловіки й жінки. Вони стріляли в нас, поки ми висіли на парашутах, поки приземлялися й поки шукали собі укриття, а потім пішли в атаку.
Ми косили їх ряд за рядом. У нас була краща зброя, ми були добре натренованим, добірним військом і знали, як оборонятися і як найефективніше вбивати.
— Вогонь! — кричав капітан Шотовер, і автомат трясся в моїх руках.
Я бачив, як вони підскакували, падали, перекидалися в пилюці. Я жбурляв гранати. Грязюка бризками злітала вгору. Я чув передсмертні крики. Та вони все сунули й сунули на нас.