Виходить, мало що змінилося після Геродота, й недоцільно позбавляти скіфів етнічної приналежності. Це не описка історика. Пріск і далі вживає щодо гунів той самий термін: «Щоб за дотримання договору Ромеї платили Царським Скіфам щорічно по сімсот літрів золота»… «Він (Аттіла) подарував їм (новим послам) коней та звірячих смушків, які правлять за оздобу Царським Скіфам».
І все в гунів скіфське: й одяг, і зброя, й закони, й звичаї. Описуючи подорож до Аттілової столиці, Пріск каже: «Подолавши певну путь разом із варварами, ми за наказом скіфів, приставлених до нас, виїхали на інший шлях, а тим часом Аттіла зупинився в якомусь місті, щоб узяти шлюб з донькою Ески, хоча вже й мав багатьох жінок: скіфський закон дозволяє багатоженство».
«На наші крики скіфи повибігали з хат із запаленими жмутами очерету… й гостинно запросили нас до себе… Володарка селища, одна з дружин Вліда, прислала для нас їжу, яку внесли дуже вродливі жінки. Це в скіфів є виявом шани».
Пріск, який опинився в країні гунів, увесь час говорить нам про скіфів, і то знаменно: «Онігіс, після царя найбагатший і наймогутніший з-поміж скіфів…» І це тоді, коли після зникнення самих скіфів з політичної та географічної арени світу нібито минуло вже близько восьми сторіч, звичайно, якщо вірити Діодорові Сіцілійському та Карамзіну.
Там, де Пріск Панійський описує зустріч Аттіли з мешканцями столиці, виникають зовсім виразні асоціації. Мимовільно починаєш думати: звідки знайомий нам цей ритуал вітання прибулого шановного мандрівника? Аттілу зустрічав хор дівчат, співаючи йому славу, а жона першого сановника піднесла йому хліб-сіль. При цьому історик зазначає: «Такий звичай вважається в скіфів знаком високої шани».
Ми більш-менш добре уявляємо собі придворні й народні звичаї східних племен, у тому числі й монгольських. А цей звичай відомий нам з документів Х-XI сторіч, і він належить нашому народові. Якщо викликає сумнів отой, Пріском описаний хор дівчат, що співав своєму цареві скіфських пісень, то хліб-сіль промовляє ще виразніше. Цей звичай міг народитися тільки в народові, який споконвіку займається хліборобством, а ніяк не серед кочових скотарських племен. Отже, ні гуни, ні скіфи, про яких ідеться в Пріска, не були й не могли бути монголами чи якимись іншими вихідцями з Північного Китаю.
Може скластися враження, нібито Пріск і взагалі не знав слова «гуни». Тоді погортаймо його нотатки ще. Прогулюючись вулицями столиці Аттіли, він зустрів чоловіка, який справив на нього неабияке враження: «Мене здивувало, що скіф розмовляє грецькою мовою». Та незабаром усе з'ясувалося: «Оскільки дружина в них складається з різних варварських народів, то й дружинники, крім своєї власної варварської мови, переймають один від одного гунську, й готську, й італійську мови; італійську — від частого спілкування з Римом… Той, що вітав мене, мав вигляд людини, яка живе в статках і розкошах. На ньому було гарне вбрання, й волосся мав підстрижене в кружечок…»
Ще один приклад — кажучи про скомороха на бенкеті в Аттіли, Пріск усміхається: «Дивний у своїй зовнішності й одягові, в голосі та рухах, він мішав докупи латинську, гунську й готську мови, й усі аж качались од сміху».
Отже, тут маємо й гунську мову, але вона жодного разу не протиставляється скіфській, а є її синонімом, як і в цім уривку. Це стверджує й російський дослідник Пріска Г. С. Дестуніс у своєму коментареві. Що ж до «підстриженого в кружечок волосся», то він тут цілком погоджується з Юрієм Венелином, так само як і відносно «хліба-солі» та інших атрибутів гунського побуту й звичаїв. А Венелин був цілком переконаний у тому, що Пріскові гуни-скіфи — народ слов'янський.
У двох останніх уривках навіть немає слова «скіфи», але Пріск його не забув, бо далі читаємо, що, коли цариця наказала своєму дворецькому Адамісові покликати послів на пишний обід, то греки завітали знову ж «разом з деякими знатними скіфами». «Всі присутні (на обіді), за законом скіфської поштивості, піднімалися з-за столів, вітали нас повними келихами, обіймали й цілували кожного».
У цій картині теж неважко вгадати щедру до гостей слов'янську душу. Й у кожному абзаці Пріскового щоденника поперемінно подибуємо ці два слова, які є синонімом одне одного: «гуни» й «скіфи». Й напрошується логічний висновок, що це — синоніми до третього слова — «слов'яни», й до четвертого — «руси».
Вже далеко за Дунаєм писав у своїх нотатках Пріск Панійський про пересування посольства та його побут у дорозі: «Замість пшениці тепер нам давали просо, а замість вина — мед; саме так і називали його в цих місцях. А ті, що нас супроводжували, одержували теж просо та напій з ячменю, що зветься по-варварському камос». Це надзвичайно цікаве свідчення, бо тут зафіксовано, що так звана скіфська мова гунів складалася з слов'янських слів.