Поїздка по хвилях, що налітали одна на одну, обіцяла бути бурхливою, тому в човен сіло лише кілька чоловік. Запінений вал підхопив нас і кинув до берега повз велетенську лавову брилу. Стерничий-остров'янин спритно обминув її і встиг вивести човен на спокійніше місце, перш ніж налетіла наступна хвиля. Тут не було ні пристані, ані молу, тільки витвір буйної фантазії матері-природи. Зразу за лавовим бар'єром, на вузькому хребті, що, ніби природні сходи, спускався з плато, завмерли, чекаючи на нас, тісні ряди остров'ян.
— Іа-о-рана куруа! — щосили гукнув я, вступаючи в їхнє царство.
— Іа-о-рана куруа! — луною покотилося над горою, і всі відразу кинулися допомагати нам зійти на берег. Перед нами було зборище найрізноманітніших людей: очевидно, зустрічати нас вийшли майже всі дев'ятсот мешканців острова. Це були полінезійці, але не чистокровні. Одежа їх являла собою найрізноманітніші комбінації одягу з континенту.
Не встиг я вийти з хиткого човна, як мене підхопила стара згорблена жінка, запнута хусткою.
— Таємниця, сеньйоре, — хрипло прошепотіла вона, показуючи на кошик із солодкою картоплею. Обережно відсунувши велику картоплину, вона спокусливо підняла кінчик ганчірки, що лежала під нею.
— Дякую, — сказав я і пішов далі, так нічого й не побачивши. Навряд чи зо мною поділилися б великою таємницею, коли вся гора була вкрита людьми, що дивились на нас Багато остров'ян тримали в руках дерев'яні фігурки і клунки, проте ніхто навіть не пробував що-небудь витягати з них. Вони тільки бурмотіли: «Іа-о-рана, іа-о-рана», коли ми видиралися повз них на гору.
Вершина перед нами була чорною від остров'ян, що обліпили її. Серед них вирізнялась самотня постать у білій сутані, що розвівалась на вітрі. Я відразу збагнув, що це патер Себастьян Енглерт, наймогутніша тут людина, автор книги про острів Пасхи. Ще в Чілі я чув про нього як про некоронованого короля острова. «Якщо він стане вашим другом, перед вами відкриються всі двері, але горе тому, кого він не злюбить», казали про нього.
І ось він стоїть передо мною, розставивши ноги, — широкоплечий, прямий, у довгій, до п'ят, білій сутані, підперезаній тасьмою, у великих, до блиску начищених, черевиках. Голова в нього не покрита, капюшон відкинутий назад, борода розвівається на вітрі. На тлі казково синього неба він скидається на апостола або пророка.
Я глянув у його рум'яне, пооране зморшками обличчя з допитливими очима та мудрою посмішкою і простягнув руку.
— Гостинно прошу вас на мій острів, — було перше, що що він сказав.
Я звернув увагу на форму «мій».
— Так, я завжди кажу мій острів, — додав він. І на обличчі його з'явилася широка посмішка. — Бо я вважаю його своїм і не віддав би ні за які мільйони.
Я це розумів і заздалегідь був готовий підкорятись його владі.
Патер Себастьян засміявся.
— Вам подобаються тубільці? — одразу ж спитав він, пильно дивлячись мені у вічі.
— Чим більше вони тубільці, тим більше вони мені подобаються.
Він засяяв, наче сонце.
— Тоді ми станемо добрими друзями.
Я відрекомендував Гонзало, капітана, лікаря та ще кількох членів експедиції, що зійшли вже на берег, і ми всі рушили до джипа, який стояв на рівному місці серед лавових брил, де паслися коні. Машина їхала без дороги, зигзагами, аж поки досягла якоїсь колії, що тягнулася в глиб острова і привела нас в селище. Ми завернули за огорожу і, нарешті, зупинились перед бунгало губернатора, що стояв осторонь від інших будинків.
Назустріч вийшов невеличкий стрункий чоловік у формі захисного кольору і щиро привітав нас.
І ось перед нами сидять дві головні особи острова: старий, мудрий патер Себастьян і молодий капітан Арпольдо Курті, військовий губернатор острова. Перший прожив тут уже двадцять років і залишиться до кінця своїх днів, другий прибув з останнім військовим кораблем з континенту, щоб за дорученням уряду управляти островом протягом двох років. Хто ж тут керує — збагачений досвідом чи наділений владою? Ми швидко переконалися, що обидва вони становлять нероздільне ціле і діють завжди разом, розв'язуючи найдивовижніші непорозуміння, які тільки можуть виникнути в такій незвичайній громаді на відлюдному острівку.
Після того як капітан подав список наших людей, а лікар повідомив про їхній санітарний стан, усі формальності було закінчено.
— Бажаю успіху в розкопках! — сказав губернатор і потис мені руку. — Ми ставимо вам тільки дві умови: не давайте остров'янам зброї та спиртних напоїв.