Якщо не піти в неділю до церкви, то краще вже не з'являтися на очі остров'янам і в будень. Вони фанатики своєї церкви і можуть сприйняти це як прояв ворожості. На одних островах тубільці протестанти, на інших — католики, мормони чи «брати троїці»; все залежить від того, який місіонер приїхав туди вперше і яку заснував церкву. Недосвідчений гість, сам того не бажаючи, може легко образити релігійні почуття тубільців.
— Я атеїст і ніколи не ходжу до церкви, — сказав Карл. — Але якщо ти вважаєш, що це так важливо, я охоче піду туди.
І ось ми всі — атеїсти, протестанти й католики, — хто на конях, а хто на джипі, вирушили до маленької церковки патера Себастьяна.
На церковному майдані зібралось усе населення острова. Люди були в чистому, випрасуваному святковому вбранні. Ми зайшли до маленької церкви без дзвіниці, повної-повнісінької чоловіків і жінок, дорослих, старих і дітей. Залите сонцем селище спустіло, а тут зібралося стільки людей, що ті, хто сидів скраю на дерев'яних лавах, ледве трималися. Але й сюди, в церкву патера Себастьяна, пробивалося сонце. Воно кидало крізь щілини свої промені на барвистий одяг і веселі обличчя. А під самою стелею спокійнісінько собі літали й щебетали пташки. Патер Себастьян накинув на білу сутану яскравозелену мантію і став схожий на лагідного дідуся. Здавалося, ніби слухаєш оперу.
Найурочистішим пунктом усієї церемонії був спів. Псалми співали полінезійською мовою і здебільшого на старі тубільні мелодії. Співали всі присутні, за винятком нас. Ми ж тільки слухали й не могли наслухатись. Спів був просто чудовий: такий ритм і тембр властивий тільки жителям південної частини Тихого океану.
Служба патера Себастьяна була простою, а проповідь — мудрою. Наші друзі, що сиділи довкола, — «пірати», «розбійники» та їхні веселі жінки — були так захоплені всім цим, як діти бувають захоплені ковбойським фільмом.
Патер Себастьян окремо привітав нас, побажавши успіхів експедиції. Він закликав усіх чоловіків і жінок острова допомагати нам, чим тільки можна, пояснивши, що ми хоч і не одної віри, але такі самі християни і що в нас однакові ідеали.
З цього дня ми ще більше зблизилися з остров'янами: якщо патер Себастьян прийняв нас, то, очевидно, ми хороші люди.
Після відправи всіх членів експедиції запросили на чудовий обід до губернатора. Крім господарів і патера Себастьяна, ми зустріли тут майже всіх білих жителів острова: кількох черниць, які керували лепрозорієм[5], розташованим на північ від селища, чилійського капітана авіації, що вивчав можливості спорудження на острові аеродрому для майбутньої трансокеанської лінії, і двох помічників губернатора. Не було тільки лікаря та вчителя. Ми ще жодного разу не бачили їх, у церкві вони теж не були, і я звернув увагу, що наглядати за губернатором, який хворів на порок серця, попросили нашого лікаря.
Коли ми ввечері поверталися додому, нас зупинив невисокий кремезний чоловік з чорними очима і чорним прямим волоссям. Це був сільський лікар. Він запрошував нас усіх на хулу. Танець хула настільки популярний, що ми не відмовилися.
Танці відбувалися у маленькій хатині бургомістрової сестри, і до нашого приходу там зібралося стільки людей, що деяким довелося вилізати крізь одчинені вікна, інакше ми не змогли б увійти в двері. З жахом я побачив, що по кругу ходить великий глек з рідиною кольору віскі, яку до країв наливають у склянки. Та виявилось, що це тільки «агуа пуро» — чиста вода, яку збирали з даху під час дощу. Всім було дуже весело, а коли жінки витягнули на середину наших зніяковілих моряків і неповоротких учених, примушуючи їх викручуватися в танці, як вугрів на рибальських гачках, у кімнаті вибухнув сміх і посипалися жарти чотирма мовами. Тут було так шумно й тісно, що, здавалось, стіни не витримали б, коли б знадвору їх не підпирало ще більше людей, які намагалися заглянути крізь вікна в переповнену кімнату.
Чотири чоловіки співали й грали на гітарах. У розпалі танців до мене проштовхався сільський лікар і завів розмову на політичні теми.
— Моя мета — відчинити цим людям вікно в світ, — сказав він.
«Саме час, — подумав я, — бо тут скоро нічим буде дихати». Та він мав на увазі зовсім інше. Мені довелося вийти надвір і вислухати його.
Лікар і вчитель стоять в опозиції до всіх інших білих на острові.
— В наших жилах тече індійська кров, — сказав лікар, показуючи на свої блискучі чорні очі. — Ми хочемо, щоб ці люди мали змогу виїздити з острова і вивчати життя на материку.