Під час першої мандрівки в темний підземний світ острова Пасхи я не взяв з собою навіть сірників. Утоптана долівка ховала багато несподіванок, і мені, як сліпому, довелося стояти в темряві й чекати. Я прислухався й почув, що в шахту спускається котрась із моїх супутниць. Незабаром біля мене вже стояла стара Маріанна. Вона засвітила свій недогарок, та це мало допомогло. Темрява тут виявилась такою густою, що я побачив тільки Маріаннині блискучі очі серед глибоких зморщок та. копицю сивого, як попіл, волосся — наче якийсь химерний портрет у темній рамці. Вона засвітила ще один недогарок і дала його мені.
Тримаючи свічки у витягнутих руках, ми поступово почали розрізняти форму стін. На долівці лежало кілька наконечників від списів. Нарешті з'явилася й Ерорія, стомлена, засапана. Дорога далась їй нелегко, але вона все-таки прийшла. Жінки розповіли мені, що ця печера — не звичайне житло, а місце, куди ховались під час війни, бо ворог сюди дістатися не міг. Якщо це справді було сховище, то, судячи з товщини шару відходів, натоптаних на дні печери, війн тут було багато і тривали вони довго. Я не міг зрозуміти, як люди зважувалися залазити в цю щурячу нору під час війни. Адже варто було ворогові завалити отвір камінням, і вони залишилися б тут навіки. Але, очевидно, вся штука була в тому, щоб тримати печери в таємниці. Коли втікачам це щастило, вони закладали за собою вхід невеликою плитою, і ворог їх уже не міг знайти.
В одній стіні ми помітили між камінням невеликий отвір. Я, а слідом за мною Маріанна та Ерорія відразу ж полізли в нього. Невдовзі ми опинилися в іншій, просторішій печері. Пробравшись ще крізь одну маленьку дірку в кутку, ми потрапили до такої великої печери, що при світлі не могли побачити її стелі. Ми пішли далі: місцями тут було так просторо, як у залізничному тунелі, місцями доводилось перебиратися через купи каміння й глини, а місцями навіть повзти на животі, доки стеля знов не піднімалась, утворюючи просторий канал. Щоразу, коли я обертався поглянути, чи йдуть мої супутниці, то бачив прямо перед собою обличчя Маріанни: вона не відставала від мене ні на крок.
Маріанна навчила мене уникати розхитаних плит, що звисали зі стелі, дірок і тріщин на дні. В одному приміщенні ми побачили струмок. Він перетинав нам шлях і зникав у боковому отворі. Ми й собі залізли туди. Тут люди видовбали на долівці жолобок, яким вода стікала до кількох штучних ямок, схожих на тазики. Я вимив руки в найнижчій ямці, а з верхньої напився, набираючи воду пригорщами. Вода здавалася смачною, як найкраще вино, — холодна, чиста, приємна. І я подумав, що древні жителі печер були вибагливіші до води, ніж ми, городяни, що споживаєм третьосортну рідину з металевих труб.
В глибині гори печера розгалужувалась на численні ходи — вузькі катакомби з рівною долівкою; стеля та стіни мали красиві округлі лінії, без жодних западин і виступів. Страшенно хотілося вірити, що все це створила людина, однак насправді це були тільки канали, де скупчувалися в розпеченій масі гази ще в ті часи, коли острів, Пасхи спливав рідкою лавою. Довгі проходи з гладенькими, ніби гарно відполірованими, хвилястими стінами були місцями такі вузькі, що, коли ми повзли, вони облягали наше тіло, як добре зшитий по фігурі костюм. Деякі з них закінчувалися невеликими куполами у формі дзвонів, інші були завалені камінням або так звужувались, що крізь них не можна було протиснутись.
Ми обнишпорили чимало цих великих печер, що йшли одна за одною, як нанизані на нитку перлини. Всі вони мали старанно закладені камінням виходи на поверхню, і потрапити сюди можна було тільки вузькими, покрученими тунелями, де будь-який ворог виявився б цілком безсилим. У багатьох найбільших печерах текли струмки; два з них мали справжні підземні басейни, а в третьому ми знайшли глибокий мурований колодязь з холодною, як лід, водою. Місце довкола нього було викладено плитами й оточено мурованою терасою висотою в три метри.
В цих приміщеннях могло заховатися все населення острова Пасхи, але було очевидно, що кожний вхід у печеру належав окремому родові чи родовій групі. Люди жили тут, коли на острові лютували криваві громадянські війни й ніхто не міг безпечно спати в очеретяних хатинах.