Чи нічого ми не забули? Звичайно, ми взяли запас харчів, інструменти для розкопок — усе, що вважали за потрібне. Та в дорозі може статись щось непередбачене… Скажімо, ми несподівано натрапимо на скелет під водою. Чи знайдуться в нас відповідні хімікати, щоб запобігти його руйнуванню? Або треба буде вибратись на стрімку скелю. Чи буде в нас необхідне для цього спорядження? А як вирішити питання зв'язку й харчування, коли табір експедиції буде на одному кінці острова, а непогода примусить судно сховатись на протилежному його боці? А раптом кок випалить у казані дірку, чи зламається гвинт, зачепившись за кораловий риф, або матрос наступить на отруйного морського їжака? А що буде з нашими харчами, коли зіпсується холодильник? Чи взяли ми необхідні спеціальні інструменти й запасні частини? Треба було все продумати востаннє, приготуватись до будь-якої несподіванки. Корабель наш стоїть уже під парами, ладен хоч зараз плисти на острів Пасхи — найвідлюдніший куточок у світі, де немає ні майстерні, ні крамниць.
Капітан уже давно віддав з містка накази, на палубі всі гарячково метушилися, закривали люки та зав'язували кінці линв, а кремезний штурман спокійно робив теслярським олівцем помітки в довгому списку. Здається, доставлено все, принаймні те, що йому доручили перевірити. Навіть капітанову ялинку всунуто в холодильник. Із списком усе гаразд.
Востаннє вдарив корабельний дзвін. Штурман, як луна, повторив команду капітана, з труби над оточеною ореолом головою бога сонця повалив густий дим. Тим часом з корабля на берег і з берега на корабель неслись найкращі побажання і прощальні слова. Два десятки сповнених радісного чекання людей на борту залишили свої заняття, щоб востаннє в цьому році поглянути на загублених у натовпі своїх близьких: на їхніх обличчях підбивалися всі нюанси почуттів — від смутку до радості. Нарешті трап різко відтягли, плеснули по воді линви, загриміли лебідки, машиністи внизу одпустили гальма, і судно пішло своїм ходом. Над натовпом на пристані знявся гул, закачалися, ніби ліс у бурю, сотні рук. Капітан послав прощальний гудок.
Це була кульмінаційна точка. Хаос закінчився.
Я стояв на пристані в натовпі і махав рукою. Ні, я не забув у метушні сісти на корабель: мені спочатку треба було летіти до Сполучених Штатів, де три археологи погодилися взяти участь в експедиції, потім з'явитися з візитом чемності в Чілі, і лише тоді, коли судно минатиме Панамський канал, я міг піднятися на борт, його королівська величність кронпринц Улав люб'язно дав свою згоду опікуватись експедицією, а Міністерство закордонних справ одержало для мене дозвіл від чілійського уряду вести розкопки на острові Пасхи, при тій умові, що ми не зіпсуємо скульптурних пам'яток. Англія і Франція також дозволили провадити розкопки на своїх островах. Отже, нам було відкрито зелену вулицю у східній частині Тихого океану.
Судію повернулось білою кормою до натовпу й повільно почало відпливати від пристані. На самісінькій кормі, гордо витягаючи кінець брудного швартового каната, стояв юнга. Він сяяв од радості, ніби змагаючись з вечірнім сонцем. А весь його клас товпився на пристані й дружнім «ура» проводжав Тура-молодшого, що на цілий рік уникав шкільної парти.
Нарешті наше маленьке суденце обминуло великий океанський лайнер і зникло з поля зору. Воно поспішало, бо мало обійти половину земної кулі, з шукачами на борту, що вирушили слідами мореплавців, які випередили їх на багато століть.
Розділ II
ЩО НАС ЧЕКАЛО НА «ПУПІ ЗЕМЛІ»
Яка тиша! Який спокій! Машину зупинено. Світло погашено. І відразу виринуло нічне небо: зірки, сяючи в яскравій чистоті, повільно хитались навколо вершечків щогл. Зручно відкинувшись у шезлонзі, я тішився відчуттям повної гармонії. Зв'язок з суходолом припинився: не чути було безлічі позивних радіостанцій з усіх кінців світу. Залишилась тільки теперішня мить, гола дійсність. Свіже повітря, темна ніч і яскраві зорі. Мимоволі віддаєш цій широкій безодні свій зір та слух і стаєш надзвичайно лагідним. Тут враження не розпорошуються і не заглушаються, тут немає шуму великого міста з його сліпучими рекламами, конкуренцією і галасливими розвагами, що полюють на чутливу людську душу. Тут такий цілковитий спокій, ніби зупинився самий час: він застиг і вичікує. Страшно було й кашлянути, щоб не збудити джерел всесвітнього шуму. Звідкись з мороку зрідка долинав ледь чутний шелест: то налітав вітер, або хвилі коротко зітхали, розбиваючись об скелі. На борту панувала незвична мовчанка: тиша породжувала благоговійний настрій. Тільки з камбуза чулися уривки притишеної розмови. Їм акомпанував мелодійний плюскіт хвиль за бортом і ритмічне, ледь чутне поскрипування нашого невеличкого судна, що спокійно колихалося в нічній тиші.