Ну і, по-друге, саме рівновага і баланс між усіма трьома групами визначає форму стосунків держави з її мешканцями. А конкретніше — друга група. Якщо її чисельність достатня, щоб стримувати першу групу, не дозволяти їй розгортатися на повну, то такий державний устрій ближчий до того, що називається у книжках демократією. Якщо з якихось причин — чи то від слабкості опору другої групи, чи то появи в лавах групи першої певного особливо геніального представника — всі ці аналітики гуманісти-ліберали не здатні тримати ситуацію під контролем, то держава швидко занурюється у провалля диктатур, бо верхам тільки дай покерувати, а низи ж звикли дивитися на них із собачою відданістю. Із цих проваль суспільство вибирається не скоро, бо він на те й геній, щоб зуміти використати щасливий шанс на повну.
Слухаючи Шенколюка, я міг лише радіти, що він не дорвався до керма моєї країни.
«… після цих всіх дослідів я вирішив трохи перепочити, бо постійно напружені нерви раптом стали здавати, а в мої плани не входило з’їхати з глузду. Я бажав продовження, тим паче, що все було в моїх руках, і продовження могло стати ще більш захоплюючим — слід було лиш придумати, яким воно буде.
Наступного тижня я сам собі нагадував велику замислену рибу. Повільно плавав кімнатами, вештався коридорами, майже не сідаючи і не лягаючи. Вихоплював зі своїх цілодобових ходінь лічені хвилини на їжу і на те, щоб переконатися, що в банці, дбайливо поставленій мною посеред кімнати на столі таким чином, щоб на неї не падало сонячне світло, все гаразд, і піддослідна почувається нормально. На сон відводив по кілька годин на добу, але спав так чутливо, що прокидався від найменшого скрипу, які цей будинок іноді вичавлював із себе. І, крім того, мені снилися дивні й незрозумілі сни, вони цікавили мене і лякали водночас, але відразу після пробудження я нічого не міг згадати, і мені тільки здавалося, що в грудях у мене поселилась риба, яка ворушить хвостом і лоскоче мене зсередини. Відчуття було незвичне, іноді навіть страшне і невідомо чим навіяне.
Хоча вже зараз я розумію, що, можливо, річ просто в погоді. Весь той тиждень, перший тиждень квітня, періщив дощ, який не вщухав ні на хвилину. Можливо, він слабшав на короткий час, коли я спав, — не знаю. Але, поки я блукав старою будівлею, я постійно чув, як він тарабанить по вікнах і шиферові. А через чотири дні в одній із кімнат, що в кутку будинку, трохи почав підтікати дах, і мені довелося підставляти під цівки води старі каструлі й відра. Довкола мене — і в будинкові, і поза ним, — було неймовірно багато води. Отже, нічого надзвичайного в тому, що я почувався рибою, не було.
У певний момент я впіймав себе на тому, що ходжу будинком зовсім бездумно і роблю все автоматично. Таке очищення від думок — і потрібних, і зайвих, — значно освіжило мене.
Знаєш, вилупку, чому я розповідаю тобі про це? Тому, що той тиждень, проведений фактично у водяній облозі, підштовхнув мене до геніальної ідеї і подарував заняття, на яке я надалі поклав усі свої сили, знання й терпіння і яке, зрештою, дало мені змогу непогано провести цілих півтора десятиліття мого життя.
Сталося це так, як пишуть у книжках: в один із днів дощ раптово скінчився, за хвилину визирнуло сонце, і прийшло розуміння, що вже весна. Я нагодував полонену в трилітровому слоїкові піддослідну і рушив до тієї кутової кімнати, де потік дах — там треба було хоч трохи навести лад.
Звісно, мені було зрозуміло, що на ідеальний порядок в усьому домі мене ніяк не вистачить, та все ж я намагався не запускати і прибирати хоча би зрідка ті приміщення, де я бував найчастіше. Взагалі, життя моє тоді було на диво спокійним — роботу по дому я звів до мінімуму, бо не бачив сенсу надриватися над цим заняттям, проблему з харчуванням було вирішено давно і надовго — в перші два роки ми з дружиною мали дуже багатий урожай, вона це все посортувала, законсервувала, порозкладала по мішках і коробках, і тепер підвал був повний консервації та засушених фруктів з овочами. Позаду будинку, на подвір’ї, кипіло пташине життя. Час від часу я рубав собі якусь курку. А більше нічого мені й не треба було.