Вони закурили і ще певний час стояли біля входу. Потім троє поетів попрощалися з ним, потиснувши руки, і зникли в темряві. Хлопець щось розповідав дівчатам, я чув, що він говорив про якогось Чубая, а потім відправив їх до наливайки неподалік, пообіцявши прийти за півгодини, ну, за годину — найбільше.
Нарешті він залишився сам. Усе було навіть простіше, ніж я собі уявляв. Він дивився на стрункі дівочі ніжки, що зникали в темряві довгої вулиці, слухав, як швидко вони цокають підборами по асфальту, аж тут за його спиною беззвучно виник я. Швидко затулив йому рота й носа ганчіркою з хлороформом і притис хлопця до себе. Він був хлявий якийсь, майже не вчинив опору, лише кілька разів нервово смикнувся й важко осів на землю. Не гаючи часу, я ввів йому редуктин — добре, що коло входу був ліхтар, і все було видно, — а після цього потяг уже непритомне тіло ближче до машини. На вулиці панувала повна тиша, схоже, нас із ним ніхто не помітив. Через звичний уже час я дивився, як темні контури тіла на асфальті швидко зменшуються в розмірах, і невдовзі я витрусив маленького поета на асфальт, закинув собі до кишені куртки й застібнув на ґудзик, аби він ніде не подівся. Після цього перевірив вміст кишень його джинсів, знайшов там трохи грошей і якісь віддруковані на машинці вірші. На щастя, я загубив той папірець, але можу сказати, що вірш там був фіговенький.
Я поклав поетика до кишені, сів у машину і поїхав до себе. Мені не терпілося посадити його до акваріума, перед тим навівши маркером на його спині номер три.
Сьогоднішній вечір був прекрасний: ті дві пташки залишилися без тілесних розваг і з неоплаченим алкоголем в барі, колекція моя поповнилась, а літературні лави зазнали ледь відчутної втрати в особі сумнівно обдарованого, але неймовірно впевненого у своїй обраності мудака. Це все приємно гріло мені душу.
Отже, з початком літа в акваріумі було вже три екземпляри. Дослідження були поновлені з відчутним ентузіазмом, насамперед через номера третього. Мене дуже дивувало, що Василь і отой молодий поет, такі неймовірно різні в нормальному своєму стані, під дією редуктину стали дуже схожими, і іноді я відрізняв їх лише за номерами на спинах. Напевно, цей редуктин мав якісь властивості, що давали змогу приводити людей до спільного знаменника, якщо можна так висловитися, звісно. Тобто препарат і справді блокував особисте — все, що міг заблокувати, залишаючи тільки загальні риси. Ось, наприклад, належність до статі редуктин здолати не міг. Та мені це й не було потрібно, бо дуже цікавило, чи здатні мої піддослідні мати потомство і чи не блокує редуктин разом з усім іншим ще й інстинкт розмноження?
Сумніви мої розвіялися наступного ж ранку після того, як я підселив до акваріума третього мешканця.
Вранці, ледве прокинувшись, я побіг до кімнати з моїми жучками і побачив, що колишній Василь повзає на карачках довкола шматка хліба, відкушуючи помалу, а ось номер три швидко адаптувався до нових обставин і з усім звірячим запалом трахає мою колишню дружину. Я нахилився до акваріума, деякий час поспостерігав крізь скло цю тваринну сцену і занотував собі у блокнот нагадування, щоби надалі я привозив додому тих, хто до зменшення був у репродуктивному віці, бо Василь, судячи з усього, — підстаркуватий, бо за кілька місяців в акваріумі навіть не підійшов до єдиної досяжної жінки…»
Коли Шенколюк починав викладати факти, як науковець, — зникала ненависть і злість в інтонаціях і натомість виникала збудлива педантичність і сухість, вміння швидко і влучно робити висновки. Мені це подобалося. Раптом страшенно захотілося побачити, як він виглядав. Крім того, він же був науковцем, а це значить, що писав наукові роботи чи щось подібне. Про нього мають бути бодай якісь мінімальні відомості в мережі.
Я підвівся і, не вимикаючи касети, забив його прізвище в інтернет-пошуковику. Вже за хвилину я переконався, що він усе-таки зумів вичистити себе під корінь із будь-якої пам’яті. В безмежному і всезнаючому Інтернеті не було сказано жодного слова про Шенколюка. Це ж треба так ненавидіти людство, щоб зовсім витерти себе з його записів…
«…відтоді життя в акваріумі пішло веселіше — номер два постійно щось їв і багато спав, а номери три і один часто вдовольняли свою хіть, в перервах між цим розходячись в різні куточки прозорої клітки.