Цікаво, подумав я, як він трактуватиме цей план із масовим поїданням номера шостого, для якого вони своїми тілами будували піраміду? Я бачив лише два пояснення цьому: короткотривала пам’ять або ж, можливо, в акваріумі від самого початку формувалася спільнота, яка була виключно позитивною, і в їхній історії не мало бути сумних сторінок.
Про це можна говорити й говорити, а мене — маленького українця, про якого я вже був згадував, — це все стосується, як нікого. Я не пам’ятаю імен, зневажливо ставлюся до свого минулого, однаково, як і до майбутнього, — мене цікавить тільки сьогодення, хоч би яким жалюгідним воно було. Я не здатен дивитися далі, ніж за межі «вчора» і «завтра», мене виховали закоханим у «тепер». І саме через це я не пам’ятаю сумних сторінок книги свого народу. Трохи чув про веселі, яких було не те щоб небагато, але не надто рясно вони траплялися, а що стосується поганих, то я не хочу перейматися ними. Так само і з тими, кому я вірю, за ким я йду — досить їм припуститися помилки, досить зламатися під пресом відповідальності — і я в дуже короткий час забуваю їхні імена, забуваю все, чого вони колись зуміли мене навчити.
«…після пригоди з номером шість я вже не наважувався надовго залишати акваріум без нагляду. Сон став поганим, мені снилися втікачі, яких я згубив з необережності і які нараз виросли на сонці прямо перед дверима мого будинку. І, хоча помітити їх, за великим рахунком, було нікому, бо район досі стояв занедбаним, я все одно трохи нервував. Та перша спроба втечі відчутно вплинула на моїх жучків, і тепер мені здавалося, що вони на те лиш і очікують, щоб я відійшов, аби почати будувати сходи для втечі.
Якщо за перші три роки я не помітив жодної такої спроби, то в період із середини 1998 до середини 2001 року серйозних спроб утекти з акваріума, які я не встигав попереджувати на самому початку їх розвитку, було аж п’ять, і кожного разу піраміду було не добудовано зовсім трохи.
Майже щоразу після цього піддослідних, які мали опинитися нагорі і вислизнути з полону, я показово знищував у центрі акваріума. Я вбивав їх, як мух, розмазуючи скляною поверхнею, а потім байдужі піддослідні так само байдуже доїдали своїх вожаків.
Я кажу «майже щоразу» тому, що одного разу нагорі пірамідки опинилася жінка. Це саме по собі було дивним, бо досі жінки в акваріумі використовувалися винятково в ролі тіла, необхідного для розмноження. А ця була енергійна, лізла нагору дуже швидко і впевнено, і я ледве не проґавив її. Взявши жінку двома пальцями, я повернув її до себе спиною, і в мені щось обірвалося — на спині ясно чорніла наведена одиниця. Я не вірив своїм очам — моя колишня дружина набула в акваріумі лідерських здібностей, і заради її втечі зараз притулилися до холодного скла в дуже незручних позах кілька десятків мешканців моєї скляної в’язниці.
Пам’ятаючи, якою нікчемою вона була, і розуміючи, що зараз вона чогось-таки досягла, я не зміг принизити її вдруге, я не наважився її знищити, хоча, коли говорити серйозно, то мав би це зробити. Досі будь-хто з піддослідних, хто провокував спроби намахати мене, Олеся Шенколюка, батька їхнього та хазяїна, карався з максимальною жорстокістю, і я не знав, чи не спричинить її повернення цілою і неушкодженою ще вищу і міцнішу піраміду? Та, зрештою, такий розвиток подій також треба було дослідити, і дружина повернулася в акваріум, в самий його центр, вичищений до блиску, на те саме місце, де кожен із її попередників знайшов свою смерть.
Але перед тим, як відпустити її, я з довгою і вимученою ніжністю тримав її голе і незвично струнке тіло на долоні, і нижня губа моя ледь помітно тремтіла від уже готового зірватися плачу. Це була хвилина слабкості, дозволена навіть найсильнішим на цій землі, — а що вже казати про мене?..
Забігаючи наперед, я скажу тобі, виродку, що моя правда була, коли я думав, що вона знову робитиме спроби залишити акваріум. Жодна з них не була вдалою, але щоразу піраміда під нею будувалася дедалі швидше.
З 2001 роком пов’язане дещо нове в акваріумі. Втомившись від постійної потреби стежити за тим, щоб мої піддослідні нікуди не втекли, поки мене немає, я вигадав наступне: за газетами відслідковував місце і час проведення футбольних матчів, дивився, які з них можуть бути найбільш відвідувані, і, купивши квитка, заходив на сектор поблизу фанатського. Зі свого місця я виглядав найбільш галасливих та агресивних уболівальників. Якщо на обличчі в нього була написана лише мінімальна присутність інтелекту — це було просто ідеально. Коротше, далі все проходило за звичним сценарієм: знайомство — випили — давай я тебе підвезу, мені по дорозі — хлороформ. От тільки вводив я їм розбавлений редуктин, не концентрований, і виявив, що препарат зменшує людину не до таких розмірів, як ті, хто в акваріумі, а до раза в три більших. І при цьому, як я зрозумів із їх перебування в спільноті, розбавлений редуктин не позбавляв їх агресивності.