За кілька хвилин екзекуції мої жучки зрозуміли, що чекає на кожного з них при спробі залишити акваріум, всі разом вони забилися в незаплямований кров’ю, з цілим склом, куточок скляної коробки, і затихли. А я стояв, важко дихав, гидливо дивлячись на результати погрому. А вони були вражаючими: вся кімната біля акваріума була заляпана кров’ю, дно акваріума також було наполовину червоним, і, крім того, в одній із бокових стінок тепер була величезна пробоїна, яку терміново потрібно було чимось затулити. Що стосується втрат серед піддослідних, то на око їх було вдвічі менше, — половина розпливлася яскравими плямами. Заколот було подавлено, влада залишалась за мною, але заплатив я за це велику ціну, бо мої велетні полягли, всі до одного.
Я не хотів часто виходити до людей, але тепер обставини підганяли мене в спину. Жучки дали зрозуміти, що чим більша їхня кількість, тим активніше і жорстокіше вони можуть діяти. Сьогодні вони знищили моїх велетнів, завтра можуть добратися й до мене. Чесно скажу, певний час після тієї події я дуже погано спав. Я потерпав від страху перед мешканцями мого акваріума. Ледь не щоразу, коли на мене сідала сонна осіння муха, я схоплювався в ліжка, вкритий холодним потом, бо мені здавалося, що це перший із жучків дістався мене, а десь на підлозі мають бути ще і ще, — цілі колони тих, хто мріє поквитатися зі мною.
Пробиту під час того побоїща стінку я заклав широким фанерним листом, спостерігати за жучками стало важче, але я поклявся собі, що це ненадовго і що невдовзі я поміняю фанеру на скло. Власне, за кілька днів я так і зробив, і акваріум набув свого старого вигляду.
Виїжджаючи до міста на полювання, я не міг не помітити метаморфоз, які відбулися зі столицею. Вся людська маса була розділена на дві групи, одна з яких мала при собі помаранчеву символіку, друга — біло-синю. Я на той час уже трохи розбирався в перипетіях футбольного життя, тож подумав, що сьогодні «Динамо» грає з «Шахтарем». Налаштований на вдале полювання, я пірнув у натовп і протягом кількох годин терся серед цих людей, намагаючись зрозуміти бодай щось.
По-перше, я з’ясував для себе, що ніякі це не футбольні вболівальники, бо в чемпіонаті уже зимова перерва. Це мене засмутило, я потребував агресивних і пустоголових охоронців порядку у своєму акваріумі. Залякувати і нищити своїх жучків власноруч мені не хотілося. З одного боку, все ж було трохи шкода своїх піддослідних, а з другого, пригадуючи свою ейфорію під час придушення заколоту, я боявся, що можу просто не зупинитися і переб’ю їх усіх, якщо раптом доведеться трохи зменшити популяцію.
Але, по-друге, я відразу ж з’ясував, що це люди, які приїхали на безстрокові акції протестів та підтримки, що це все — результат останніх президентських виборів.
З моєї скромної точки зору, фанатичні прихильники певних політиків та політичних течій відійшли не дуже далеко від футбольних фанатів. Важкі люди, насправді.
Їх у місті було ціле море — і помаранчевих, і синьо-білих. Я не мав жодних політичних симпатій, більше того, я взагалі був не в курсі, що це тут відбувається, і тому із задоволенням вводив розбавлений редуктин як тим, так і тим. Жертву я обирав знову-таки, орієнтуючись на її агресивність і галасливість. Протягом тижня я щодня їздив на полювання, добив усі запаси редуктину, але залишився дуже задоволеним — третина акваріума була заповнена двадцятьма неперевершеними у своїй тупості представниками обох ворогуючих політичних таборів. Щоправда, вони постійно розпочинали бійки одне з одним, але від цього були тільки злішими. А більше я нічого і не вимагав від них.
Розумієш, виродку, на початку 2005 року все довелося починати наново, і тепер я мав бути в десятки разів обережнішим і жорстокішим із потенційними утікачами, бо редуктин, який давав мені таку безмежну владу, скінчився, і я мав витягти якомога довше винятково на страху. Я розумів, що матиму над ними владу тим довше, чим сильніше залякаю їх тепер.
Сильно постраждала в чисельному плані спільнота маленьких моїх полонених явно втратила і щодо якості. Було дуже багато молоді, а з тих, хто був народжений поза акваріумом, залишилося всього лиш троє. Це перше покоління, ці колонізатори акваріума і феєричні невдахи, які бачили колись над собою високе небо, ті, хто вважали себе володарями життя, а потім опинялися у прозорій скляній шухляді під безперестанним моїм наглядом, дивилися на всі події абсолютно байдуже, особливо після останньої жорстокої розправи. Помітно було, що саме вони залякані так, що ніколи більше не посміють навіть думати про волю.