-- Змирилася? Я виглядала на таку, що змириться? Я хотіла, щоб мої аквітанські барони билися зі своїми антіохськими братами проти Нур ад-Діна. Я підтримала пропозицію дядька і продовжую підтримувати її. Що з ним? Я ще встигну приєднатися до битви?
Людовик поглянув на мене з безмежним сумом.
-- Я наполіг, що сам повідомлю тобі цю новину, і наскільки бачу, король Рожер дотримав слова.
-- Яку новину, якого слова?
-- Елеоноро…
Тоді він все-таки підійшов до мене, з таким же співчутливим поглядом, як у всіх інших, з ким я перетнулася того ранку, який мені ніколи не забути.
Вдалині пролунав гул дзвонів; не знаю чому, в якусь мить прозорливості, я подумала, що вони б‘ють за мертвим.
Тоді я з жахом зрозуміла.
-- Ні… скажи, що це неправда, -- промовила я і відсунулася від нього. Я вже не хотіла дивитися на нього, не хотіла більше ніколи бачити його. Це все вже давно було зайвим.
-- Елеоноро… Твій дядько Раймундо Антіохський загинув в бою з Нур ад-Діном під Інабом. Я не стану приховувати від тебе подробиці, знаю, що ти захочеш знати все. Вони поглумилися над ним, його голову відправили Багдадському халіфові й виставили на стіні міста, у всіх на очах.
55 Густий туман
ЕЛЕОНОРА
Сицилія, 1149
Про дні чи тижні, що минали, в мене доволі невиразні спогади. Мені розповідали, що повернення довелося відкласти, бо королева Франції захворіла вперше у своєму житті. Король Рожер II гостював нас у палаці, але цього я теж не пам‘ятаю, в такому кататонічному стані я перебувала.
Я лежала в ліжку, нездатна вийти з розпливчастого туману, що мене оточував, настільки важким було моє тіло. Я, яка не могла зрозуміти втому, яку виказував Людовик після поїздок верхи, яка не знала, що таке біль зубів чи важка вагітність. В мене боліли кістки й щелепа, мене болів кожен удар серця і кожен подих, мене охопила байдужість.
Тільки тверда і дуже гаряча рука не дала мені загубитися в тому лімбі, яке так манило мене. Кажуть, що це мій чоловік, Людовик, наказав поставити крісло поряд з моїм ліжком і не зрушився звідти, поки тривала моя дуель. Він їв там і спав там, постійно тримаючи мене за руку, вдень і вночі, так сильно йому залежало. І мені теж залежало.
-- Наша донька чекає на тебе в Парижі, повернися заради неї. І твоя сестра теж, ти не можеш залишити їх самих, -- повторював він, але коли його голос доходив до моєї внутрішньої цитаделі, то ставав нерозбірливим. Звуками, що залишали мене байдужою.
Мені часто снилися Адамар і Рай. Вони були злі на мене, кричали, щоб я поверталася, помстилася за них, я відверталася до них спиною і продовжувала безцільно блукати в тумані.
-- Елеоноро, нам потрібно вирушати. Вже кілька тижнів все військо очікує на повернення до Франції, ми не можемо більше затримуватися. Я наказав, щоб вони вирушали в зворотну путь, але рано чи пізно нам теж доведеться повернутися. Другий хрестовий похід зазнав невдачі, нам залишається тільки повернутися в Париж і знов почати правити. Сюжер квапить мене, щоб ми поверталися, він дуже переживає за тебе. Але я не змушуватиму тебе силою, як це зробив Галеран, хочу, щоб ти дала мені свій дозвіл на повернення. Ти майже не їси, ти надто немічна, якщо необхідно, ми будемо робити короткі переїзди, але нам потрібно негайно повертатися. Елеоноро, не знаю, чи ти мене чуєш, але мені потрібен якийсь сигнал, що ти згодна вирушати в дорогу, -- наполягав він.
Інколи я відкривала очі, але нічого не бачила. Інколи закривала очі на оточуючий мене світ, байдужа до всього. Проте, одного дня, не знаю на світанку чи під вечір, щось змусило мене повернутися.
А повернули мене звуки.
56 Тускулум
ЕЛЕОНОРА
Сицилія, 1149
Людовик вислуховував посланця поряд з дверима в мої покої. Я чітко почула повідомлення:
-- Ваша Величносте, перші хрестоносці вже прибувають в Париж і повертаються до своїх справ. Ви просили повідомити Вас, якщо ми довідаємося щось про Тьєрі де Галерана.
-- І…?
-- Він поселився в своїх колишніх покоях в палаці на Сіте. І знов очолив королівську охорону, без Вашого наказу ми його не чіпали. Що нам робити?
-- Негайно відправте наказ арештувати його за викрадення королеви Франції.
-- Ні! – перебила я їх.
Обоє повернулися, приголомшені. Я піднялася на лікті, сама не пам‘ятаю як.