-- Ви вели тонку гру, небого.
-- Він знає хто Ви?
-- Він ніколи мене не підозрював. Востаннє він бачив мене, коли мене схопили за смерть однієї з моїх матерів, і я втік, тоді мені було ледь п‘ять чи шість років. Точно я не впевнений, але неможливо, щоб він впізнав мене через стільки десятиліть. А я його впізнав, він був худорлявим і з неповторними рисами обличчя. Хай там що, при дворі я завжди намагався не мати з ним справ.
-- Довший час я думала, що він стояв за смертю батька.
-- Він знайшов серед тамплієрів притулок, який загубив у Трубадура, і знав, що Ваш батько разом з Анаклето утримував мережу борделів, тому хотів довідатися, що трапилося в Компостелі, і тому надумав відправити Жільбера за Адамар. Бо якщо стане відомо, що в молодості Галеран управляв миловарнею в Ніорі, його відлучать від церкви й виженуть з ордену.
-- І Ви не довіряли Бернарду, бо боялися наслідків.
-- Ні, -- сказав він. – Я скористався Бернардом, щоб усунути його з двору в Парижі, коли побачив, що він зайшов з Вами задалеко. Ви були паралізовані, для мене було незносно бачити Вас в такому стані, я щиро боявся за Ваше життя.
-- Ви захистили мене.
-- Я поговорив з Бернардом, його легко переконати, коли показати, що особисто він матиме з цієї справи. Галеран непохитний у всьому, що йому накажуть. Бернард викликав його і таким чином віддалив від Вас.
-- Отже, це Ви повернули мені спокій, -- сказала я.
-- Обережно, зі страхом, бо Бернард підступний і не може довідатися про те, що трапилося. Жіночий монастир з врятованими мною сестрами досі існує. Я знаю, на що здатен Галеран. Якщо він довідається, хто я насправді, то почне винюхувати і дійде аж до них.
-- Отже, Ви й надалі в небезпеці. Ви й вони. Через стільки років. Ви тому відправили фальшивих посланців в усі куточки королівства?
-- Я розповсюдив різні версії, як в Іль-де-Франсі, так і в Бордо. Щоб заплутати обставини смерті Вашого батька, і щоб ніхто не звернув увагу на справжнього винуватця і на монастир.
-- А хлопчик? – запитала я.
-- Волден вже не хлопчик.
-- Що з ним?
Сюжер мовчав.
-- Я не буду шукати його, щоб стратити, я не зраджу вас, як це зробив мій батько, -- заявила я. – Ви знаєте мене вже десять років, якщо ми хочемо бути родиною, нам доведеться навчитися довіряти один одному.
-- Волден залишився в монастирі в Компостелі, поряд з моєю матір‘ю, але вони не можуть бути разом. Вона почувається в безпеці тільки в закритому монастирі.
-- Я могла б зробити щось для них, Вам варто лишень попросити.
-- Я стою за смертю Вашого батька, я не можу нічого у Вас просити.
-- А я можу.
-- Слухаю.
-- Я можу попросити у Вас пробачення. За страждання Вашої матері, за Ваше злиденне дитинство, за те, що Вас позбавили сім‘ї, яка в мене була, за всі багатства, що мені дісталися. І за зраду Вашого брата. Я прошу у Вас пробачення за все, що Вам зробили мої дідо і батько. Можете Ви мене пробачити?
Дядько взяв мене за руки, як це робила Адамар, і сором‘язливо, наче дитина, посміхнувся.
-- Тільки якщо Ви одужаєте і будете жити, моя кохана небого.
63 Диявол в ставку
ЕЛЕОНОРА
Париж, 1149
Сповідь Сюжера, наперекір його побоюванням, не погіршила мій стан. Навпаки, на загальне здивування, ми негайно вирушили у Францію.
“ Королева Франції одужала, -- бурмотіли за моєю спиною. – Диво!”
І говорили, що Сюжер сотворив чудо.
Коли ми прибули в Париж, нас зустрічав велелюдний натовп. Народ очікував свого короля, не дивлячись на те, що другий хрестовий похід закінчився величезною невдачею для військ хрестоносців.
-- Зроби дещо для мене, Людовику. Поклич Галерана в сад королеви.
-- Впевнена?
-- Впевнена.
У визначений час я сіла на лавочку поряд зі ставком, очікуючи, коли він з‘явиться.
Він прийшов пунктуально, у своєму білому плащі хрестоносця і зі своїм водянистим поглядом.
-- Не очікував побачити Вас, мене викликав король.
-- Знаю, я знаю, що Ви вже не очікували побачити мене.
-- Чув, що дорога додому була не з приємних, моя маленька королево, -- сказав він.
-- Що саме Ви чули, любий Тьєрі?
-- Що Вас викрали візантійці, що біль за Вашим дядьком Раймундо де Пуатьє ледь не підкосив Вас…
-- Саме так. Але зараз ми тут, в саду королеви, паломництво багато чого навчило нас. Правду кажуть, що з подорожі ти ніколи не повертаєшся тією самою особою. Ви теж повернулися іншим першого разу, коли вирушили в Святу Землю.
Він мовчав і дивився перед себе, немов не мав бажання ділитися своїми таємницями.
-- Що б Ви там не почули під час хрестового походу, Ви не повинні довіряти чорним легендам.