-- Як мені повернутися додому? – наполіг він.
Жінка згорбилася в клітці. Щось її сильно боліло, перш ніж зробити зусилля і заговорити, вона закусила губи.
-- Я не знаю, де твій дім, -- сказала вона нарешті, схиливши голову на ґрати й закривши очі. – Як тебе звати? Може я зможу тобі допомогти, якщо знаю твою рідню.
Хлопчик зашарівся.
-- Хлопчик, мене звуть Хлопчик.
Це була його найбільша журба. Йому не дали імені. Матері називали його просто “хлопчик”, “шибеник” – це ім‘я йому не подобалося, після цього слова його завжди сварили – або інколи найбільш мовчазна з п‘яти кликала його “мій солоденький” і гладила його тонке волосся, але він не збирався ділитися цим з жінкою в клітці.
-- Мої матері виготовляють мило, -- додав він, щоб щось сказати.
-- А… Тепер зрозуміло. Ти дівчинка з… з миловарні.
-- Я – хлопчик, -- повторив він, хоча було важко очікувати, що жінка почує його за цією гримасою болю.
-- З таким довгим волоссям і не скажеш.
Хлопчик знизав плечима, палаючи від сорому.
“Всі на світі знають, що в лісі немає ножиць.’
-- Як мені повернутися додому? – повторив.
Жінка перехрестилася.
-- Бідолашне… бідолашне створіння. Тепер я розумію, чому тебе покинули в лісі. Вони воліли, щоб ти був знайдою.
-- Мене не покинули, -- закричав він. І всі шуми в лісі, цвіркуни, цикадки, ворони… кого він знав, перелякано замовкли.
Він пішов геть, стиснувши маленькі кулачки. Ця жінка йому нічого не скаже.
Через кілька годин, повний каяття, повернувся, щоб дати їй вечерю.
“Я подбаю про неї, мабуть, її мати теж її загубила і цієї ночі не знайде.” Він знав, що жінка була вже старою, щоб мати живу маму, але вона сказала “у всіх на світі один батько і одна мати”, хоча в його випадку було п‘ять матерів і жодного батька. Треба буде запитати в матерів, чому він відрізняється. Або чому старенька жінка брехала.
Хлопчик не бажав, щоб побита жінка пережила такий голод і такий страх, як він у перші ночі. В лісі було страшно, особливо якщо поблизу вили вовки.
Він нарвав кілька жовтих, солодких на смак квіток і зі своєї схованки обрав трохи ягід ожини, які ще не надто розм‘якли.
В сутінках йому було важко знайти клітку, вона була захована серед дерев, що вилися біля річки, але коли він наблизився, то почув шум води й слідував за нею, аж поки не прийшов на місце.
-- Жінко, жінко! – закричав хлопчик, коли побачив, що вона не рухається.
“Я запізнився, вона вже заснула і залишилася без вечері.”
Хлопчик вирішив приглянути за нею, на випадок, якщо вночі прийдуть лисиці чи кабани, він взяв суху гілку, яка послужить йому за зброю і пошукав у траві листя, яке б трохи зігріло його, але нічого не знайшов. Він змирився, що доведеться тремтіти ще одну холодну і вологу ніч на березі річки. Він з‘їв тільки жовті пелюстки, а три ожини зберіг для жінки.
“Завтра, коли вона прокинеться, то буде дуже голодна”, подумав.
Хлопчик знайшов притулок під каштаном, який прихистив його від вологи річки, неподалік від клітки. Він згорнувся калачиком і заснув, змучений почуттями, що нагромадилися за весь день.
Вранці його розбудили крики. Вони походили від кількох чоловіків і відразу ж затихли.
Переляканий, він заховався за грубим стовбуром каштана, а коли страх минув, вирішив поглянути.
Звідти йому було видно тільки як хитається клітка. Переляканий він підійшов, хотів закричати: ”Жінко, прокидайтеся!”, але погане передчуття чи обережність, які в нього розвинулися за чотири місяці під голим небом, підказали йому, що це погана ідея.
І це була погана ідея, коли він наблизився, то зауважив, що жінка була вже нерухома і холодна.
Вона померла вночі.
Але за кілька метрів, біля її ніг, майже непомітні у високій траві, він побачив ще два трупи. З колотими ранами на спині. Два чоловіка, такі ж солдати, які інколи заходили в миловарню. Вони не рухалися, тож хлопчик зібрав свою відвагу, підійшов і доторкнувся до їхніх щік. Вони були ще теплі. Померли недавно. Крики походили з їхніх відкритих ротів.
“Хто це зробив? – спромігся він запитати себе, з жахом в очах. – Точно не вовки. Жінка померла сама, але хтось вбив солдатів.”
Ще один крик в нього за спиною змусив його втікати.
-- У неї біла ряса! Мабуть, це одна з дівчаток з миловарні.
Хлопчик біг, підібравши поділ, щоб не зашпортатися, але цього було недостатньо. Весь тягар світу звалився на нього і чоловік, який його переслідував, легко повалив його на землю.
-- Погляньте, мій сеньйоре! Здається ми знайшли винну, -- сказав він, але жалюгідна спроба втекти оголила сором хлопчика.