-- Залиште нас на мить самих, -- сказав і відійшов від нас, взяв у жінки смолоскип і вони обмінялися кількома репліками. Людовик попрощався з нею, мені здалося, що розлючено, і переляканий сперся на колону.
Підійшла його стривожена мати.
-- Що трапилося, сину?
-- Дай Боже, щоб нічого, -- почула я його слова.
-- Що сказала ця жінка? – наполягала вона.
-- Якусь дурню без сенсу, -- відповів він рішуче, проте не дивлячись на рідну маму. Замість цього він спостерігав за темним подвір‘ям, де зникла служниця.
І вже до кінця вечора він був сам не свій.
Я підозрювала, що мій чоловік буде лаконічним, а банкет тільки підтвердив, що я вийшла заміж за мовчазну статую.
Людовик був сама люб‘язність, проте він був надто розсіяним, щоб вести якусь розмову. З ним щось діялося. Щось його лякало.
Невдовзі я довідалася, що це. Вистачило п‘ять слів, щоб назавжди змінити наше життя.
Першим замовк Сюжер, коли один з ченців підійшов до нього і прошепотів щось йому на вухо.
Людовик побачив це і випрямився на троні так, наче вже кілька годин очікував цього.
Сюжер відсунув миску з супом з кропиви й одним махом вихилив срібну чашу з червоним вином, хоча коти вже доповіли мені про його любов до гіпокрасу, і що в абатстві Сен-Дені він ховав його в найбільш чудернацьких криївках. Проте якщо він і перебрав вина в Бордо, то все одно проявив надзвичайний самоконтроль, коли поглянув з безмежним смутком – а може ще з чимось, чого я тоді не змогла витлумачити – на Аделаїду Савойську, королеву.
Потім обійшов стіл і зупинився попереду, навпроти Людовика. Той проковтнув слину, його очі говорили мені, що він в розпачі… й гостре почуття вини розірвало мені душу надвоє.
Тоді Сюжер зробив щось, що в ту мить мало хто зрозумів. Як вони могли таке передбачити? Абат опустився перед Людовиком на одне коліно.
Цим разом Людовик випередив абата:
-- Мій батько мертвий, так?
Сюжер підняв голову і почав заїкатися:
-- Звідки… звідки Ви знаєте?
Людовик з жахом поглянув на свої руки, так наче вони йому не належали:
-- Бо в мене королівський дотик.
12 Verba de futuro
ЕЛЕОНОРА
Бордо, 1137
Я не повинна розповідати про це. Але розповім, розповім.
Те, що трапилося між нами в першу ніч, шлюбну ніч і траурну ніч. Отже, слухайте:
Сюжер з зусиллям піднявся перед новим королем.
-- Благаю, поясніть свої слова, -- попросив абат, щиро здивований.
-- Підійдіть, те, що я Вам скажу – конфіденційна інформація, -- відповів Людовик.
Маленькому ченцю сподобався перший наказ нового короля, він спішно обійшов стіл і став між моїм чоловіком і мною.
-- Ота жінка на подвір‘ї, служниця Теобальда, графа Шампанського і де Блуа, -- пояснив Людовик, -- кілька днів тому попросила мене біля входу в Паризький собор, щоб я вилікував її від золотухи. Я опирався, але із співчуття поклав на неї руку і без Божого дозволу промовив слова помазанця Божого. Сьогодні її хвороба відступила, рана зникла. Мені не хотілося в це вірити.
-- Отже, це Ваше перше чудо! – тріумфально вигукнув священник. – Вам судилися величні звершення і Бог не забарився продемонструвати це всьому світу. Хай там що, зараз небезпечний момент, мені передали, що Ваші паризькі барони стривожені. Боюся, якщо у Франції не буде короля, може виникнути повстання, потрібно якомога швидше доставити Вас в палац де ла Сіте і там коронувати. Вирушаємо негайно, перш ніж ця новина розійдеться.
Королева-вдова трималася руками за живіт, немов стримуючи блювоту. Людовик, зі свого боку, осів на герцогському троні; він видався мені меншим і тендітнішим, його мовчанка теж не допомагала.
Довелося брати ініціативу на себе. Я попросила приголомшених гостей розійтися. Вони неохоче послухалися, всі розуміли, що були свідками однієї зі сторінок історії.
“З цієї миті Франція і Аквітанія писатимуть своє майбутнє в тих самих літописах”, вперше дійшло до мене, я не відважилася заглиблюватися, з жахом чи з гордістю. Це все було моїм творінням.
-- Тайбур, будете мене супроводжувати, -- наказала я, звільнивши салон. – Візьміть своїх найвірніших людей. Щоб ми не привертали увагу, але були в безпеці.
-- Ви проведете ніч в моїй фортеці, -- вирішив він, завжди практичний. – Цього ніхто не очікує, всі думали, що Ваша шлюбна ніч буде в Пуатьє. Нехай Вас там даремно чекають.
-- Так і зробимо. Пора вирушати в дорогу, -- поквапив нас Сюжер. – Ми негайно виїжджаємо в напрямку Сента.
Але Людовик встав і ми всі здивовано поглянули на нього.