Я поглянула на нього і він кинув на мене злий погляд.
Я бачила тільки людину одержиму люттю. Гален визначив би в нього сангвінічний темперамент. Рум‘яний, дуже худий, з рельєфними м‘язами, весь на нервах, з виснаженими щоками й густими вусами. Він жував якусь траву і виплюнув її коли я проходила повз нього.
“В Галерана холодна голова, а в Жільбера – гарячі кулаки”, відмітила я собі.
Смертельне поєднання.
Поки що, на свою біду, я не знала наскільки смертельне.
15 Спальня королеви
ЕЛЕОНОРА
Париж, 1137
Я зіщулилася, все через крижану сирість нічного подвір‘я.
-- Заходьте, Ваша Величносте, -- поквапився Людовик. – Я покажу Вам свою і Вашу спальні.
-- Ми не будемо ділити спальню? – запитала я здивовано.
-- За звичаєм король отримує в спадок покої свого батька, а мій волів спати сам. Моя мати відпочивала в королівській спальні, через одні двері. Ми будемо близько і завжди зможемо спілкуватися.
Я кивнула і пішла за ним. Палац не був підготовлений до північного клімату. На вікнах не було віконниць, через них віяло холодом.
-- Вибачте погане виховання королівських домашніх тварин, на мій погляд, їм давали надто багато свободи, -- промовив він, обходячи чисельні екскременти собачок, що блукали коридорами.
Підлога аж просила мітли, в кутах, як в якійсь стайні, валялася солома. Майже не було ніяких декоративних елементів, крім поодиноких відчинених і хистких скринь – жодних меблів.
Я вийшла заміж за бідного спадкоємця бідного королівства. То й палац його, звісно, теж бідний. В ньому бракуватиме тепла і кольорів бракуватиме. Але я була невибагливою, не дивлячись на те, що зростала оточена розкішшю. Я знала, що ніщо не зрівняється з Аквітанією, з домом, де я народилася і виховувалася. В день, коли я запланувала вийти заміж за Капетинга, я змирилася, що на початку мене буде оточувати бідність; це була найменша з моїх жертв.
“Я при дворі в Парижі, на крок ближче, щоб довідатися, що з тобою зробили, батьку”, подумала я.
Людовик відчинив двері в королівську спальню, мої майбутні покої, мій маленький всесвіт, моє особисте королівство.
-- В мене для Вас кілька подарунків, сеньйоро, -- оголосив він, зачиняючи двері.
-- Тепер, коли весь світ залишився за порогом, можеш знов називати мене Елеонорою, -- відповіла я, вперше звертаючись до нього на ти.
-- Розчарована? – поцікавився він.
-- Я знала, що це не Аквітанія. – Мені було більше боляче за нього, ніж за себе.
-- Яке полегшення, що ти не зіпсована панночка і не виміщаєш на мені свою злість.
-- Тебе виховували, як другого сина, який повинен був стати ченцем. В чому твоя вина, що ти отримав у спадок бідне королівство? Не звалюй не себе більшого тягаря, ніж вже несеш. Я пристосуюся без проблем, -- збрехала я, обходячи кімнату в пошуках чогось дуже конкретного.
Адамар мала знайти спосіб зв‘язатися зі мною, не привертаючи зайвої уваги й не відкриваючи наші родинні зв‘язки. Вона завжди так чинила. Але навколо мене не було нічого особливого: величезний розпалений камін, в якому лежали дрова, на дерев‘яній полиці купа свічок, кілька канделябрів на ніжках, скриня з моїм одягом, вмивальний таз з полірованим дзеркалом, два крісла біля вікна і ліжко.
-- Я наказав, щоб тобі принесли ковдри, найкращі, які тільки знайдуть. Ще літо, але деякі ночі холодні. А ще я велів, щоб кожного дня тобі приносили гілку лаванди, відчуваю – це твоя улюблена рослина… А, і якась з твоїх служниць хотіла залишити тобі дошку, вкриту бджолиним воском. Я зауважив, що ти ласунка і обожнюєш аквітанський мед, але не розумію, що можна робити з воском, окрім свічок.
Он воно що.
-- Справа не в цьому. Мені з дитинства подобалося гризти твердий віск зі стільників. Яка турбота. Нехай мені її принесуть, -- сказала я розсіяно. – Повертаючись до лаванди, я користуюсь різними парфумами. Звідки ти знаєш, що лаванда моя улюблена?
-- Гібіскус і кориця для публічних заходів. Але лаванда в нашу шлюбну ніч і всі ці дні в кареті. Вона заспокійлива, здогадуюся, що ти потребуєш спокою і вмієш керувати своїм настроєм. А я захоплююся людьми, які самі можуть бути собі матір‘ю і батьком. Дехто не може навчитися цього за все своє життя.
В цю мить ми почули стук в двері.
-- Це Галеран, -- сказав Людовик. – Залишаю тебе, щоб ти акліматизувалася, боюся, мене чекають дуже завантажені дні.