-- В молодого короля сильна воля, зваживши, яка Ви красива, -- прошепотів солодкий голос отця Бернарда. – А щодо Вітрі, то Бог вже пробачив, так вважає понтифік, який скасував накладений на королівство інтердикт. Знаю, Вас турбує відлучення від церкви Вашої сестри й шурина. Я порозмовляю з папою, гадаю, це можна владнати належним чином.
-- Я не смію Вас стільки просити.
-- А я своєю чергою прошу Вас утримувати Молодого Короля від військових ініціатив. “Встановіть мир в королівстві, і Бог у своїй милості дасть Вам те, що Ви просите, присягаю.”
-- Що саме Ви просите взамін, отче?
-- Рік миру. Жодної військової акції. Не розпочинати війни проти Шампані чи Тулузи.
Настала тиша, фрази тихим голосом, які я не зрозумів. Я сперся, стривожений більше, ніж на короля пристало, на дошку, що відділяла мене від недокінченого хоралу.
-- Абат Сюжер, моя свекруха Аделаїда Савойська, сенешаль Вермандуа і королева, з якою Ви зараз розмовляєте, подбаємо про це на Королівській Раді, -- почув я. – І король нічого так не бажає, як забути про військові дії, які він пережив. Але не знаю, як Вам вдасться добитися чуда зачаття, взявши до уваги, як наполегливо мене уникає мій чоловік.
“Уникає…”, навіть мені було боляче чути це слово.
-- Я порозмовляю з молодим королем. Франція потребує спадкоємця. Це наказ Божий, а не мій.
Вони пробурмотіли ще щось, що я не зміг розібрати, мені довелося притулити вухо до дошки, щоб краще чути.
-- … і як жінка, Ви знаєте, як посприяти щасливій події? – здається запитав він.
-- Я роблю все, що можу, отче, але якщо чоловік втікає…
-- Я мав на увазі не спокусу, кожна дама має свою тактику. Я питаю, чи Ви знаєте про сприятливі дні.
Елеонора мовчала; не знаю, чи чекала вона на пояснення, бо я так.
-- В день, коли у Вас будуть місячні, Ви повинні промовити “ Радуйся, Маріє”. Від цієї події починайте рахувати й злягайтеся на тринадцятий день, і наступного дня, і наступного. Якщо наступного місяця кров повернеться, не впадайте в розпач і спробуйте ще раз. Ви вже знаєте. Відраховуєте тринадцять днів, молитеся до Діви Марії й кілька днів злягаєтеся. Святий Дух вдихне життя у Ваше лоно й Ви народите Франції нового Капетинга.
І тоді мені на плече сіла голубка.
Вона зовсім не боялася, я відігнав її, але усвідомив:
“Ти надалі сліпий король, -- сказав я собі. – Хіба це не знак?”
Майже незаймана королева, батько, син і Святий Дух у формі голубки. Всі зібралися в один час в одному місці. Всі згодні, що Франція потребує нового короля. Сильного спадкоємця, вихованого Елеонорою, який швидко виросте і стане на чолі королівства. А я нарешті зможу заховатися за цими стінами, за якими так сумував, і знайти спокій і сутінки, яких так прагнув.
-- Тоді передайте Богу, що в нас з ним умова, що в неба і королівства попереду багато роботи й що я її дотримаю, -- сказав твердий голос Елеонори, яка й гадки не мала про одкровення, що назрівало з другого боку дверей в хорал.
-- Ще одна справа, моя молода королево, -- золотий голос відкашлявся.
-- Говоріть, отче.
-- Це чудо буде послугою: коли воно збудеться, Ви та король Франції будете у нас в боргу. Якщо Бог через Вашого слугу вимагатиме…
-- Знаю, все що завгодно. Що завгодно. – Елеонора звикла, що ніхто не давав їй нічого, не попросивши щось на заміну. Відколи вона залишилася сиротою, все життя їй доводилося торгуватися. – Отже, домовилися, ми будемо в боргу. Але я собі не уявляю, що чоловік ще коли-небудь наблизиться до мене.
-- Довіртеся мені, складні чудеса – моя спеціальність.
З іншого боку до дверей наблизилися кроки, я піднявся на кілька сходинок до дзвіниці, голубка – тепер вже союзниця – вказала мені шлях і я почекав поки Бернард зійде по кручених сходах вниз.
46 Філіп
ЛЮДОВИК
Абатство Сен-Дені, 1144
Мені довелося поспішити, щоб перехопити королеву, коли вона збиралася залишити хорал.
-- Зажди…
Елеонора широко відкрила очі, ледь не перелякано.
-- Немає потреби, щоб Бернард мене переконував, -- заторохтів я схвильовано, ні до складу, ні до ладу. – Ми прокляті -- Вермандуа, ти, Аліса і я – за те, що зробили у Вітрі. Але така природа війни і я повинен залишатися на троні або в хаосі без короля загинуть ще люди, я не хочу такого жаху, як в Англії. І так, ми повинні подбати про спадкоємця, бо півтора століття зусиль з часів Гуго Капета виявляться марними. Це мій обов‘язок перед предками. Коли там Бернард казав нам потрібно злягтися?
-- Вісімдесят дев’ять, -- тільки й промовила Елеонора з недовірливим поглядом.
-- Перепрошую?
-- Вісімдесят дев‘ять слів. Ти сказав мені вісімдесят дев‘ять слів підряд. Від Вітрі найбільше було двадцять чотири.