Я припинила відвідувати Раду, ще ніколи я не занедбувала Аквітанію так, як тоді, але на вміст королівських скринь це не впливало і ніхто при французькому дворі анітрохи не занепокоївся. Мій дядько Гуго з Бордо взяв на себе юридичне управління; мої герцогства і графства були велетенським механізмом, що функціонував сам по собі, як ефективна клепсидра.
-- Ліє, я повинна розповісти тобі про останню проповідь єпископа, -- сказала Аліса.
-- Що за проповідь? Якого єпископа?
-- Гуго Лонконський. Здається багато французьких прелатів почало ненавидіти тебе. Під час своєї проповіді єпископ говорив про невірну королеву. Що герцог Норманський спокусив тебе в твої власних покоях. Тобі не пробачать того, що ти прийняла його наодинці. Про що ти думала, ти, яка завжди була такою розважливою? Я бачила, як спритно ти позбувалася сотень претендентів. Ти ніколи не підпускала їх, щоб не дати приводу для чуток. Ти була після родів, але що відбувалося в тебе в голові, коли ти впускала його?
“Що відбувалося в мене в голові в той день – повторила я в думці й ледь не посміхнулася. – Річка, кров, насильно стиснені зап‘ястки”, але промовчала.
-- Людовик невдоволений. Дуже невдоволений. Я б навіть сказала, що він ревнує, -- продовжила сестра.
-- Ревнує? – прошепотіла я гірко.
Він вже бачив мене з іншими чоловіками. З чоловіками його крові. Ревнує? Цього образу не перевершить ніщо.
Після того, що зі мною зробили Капетинги й Людовик дозволив, щоб зі мною це зробили, він не мав права ревнувати. Кінець кінцем, хіба не він був сином короля? Хіба не вистачило б його слова, якби він втрутився, щоб зупинити наругу наді мною? Але він цього не зробив. Байдужий король ніколи нічого не робив. Тільки молився. Нічого, тільки молився.
-- В нього є причини? – наполягала Аліса. – Герцог Нормандський красивий чортяка.
-- Ні, звісно, що ні.
В нього не було причин з мого боку, але жорстока правда полягала в тому, що герцог Нормандський, краса якого дійсно виправдовувала його прізвисько, зайшов набагато далі, ніж компліменти під час нашої зустрічі за закритими дверима, коли він пропонував заручини свого старшого сина Анрі, дванадцяти років, з Марією, його галантні манери змінилися на неприховані наміри спокусити мене. Якими були його подвійні наміри? Щоб ми були сватами й коханцями? Чи задумав щось на перспективу, наприклад, після десятиліть претензій на англійський трон, розлучитися з дружиною, імператрицею Матильдою, щоб об‘єднати Анжу, Нормандію, Аквітанію і Пуату?
Але це я залишила для себе. Попрощалася з ним так невимушено, як тільки могла, приховуючи здивування, й пообіцявши обдумати його пропозицію.
Людовик знавіснів, коли я розповіла йому про пропозицію заручин. Бернард категорично відмовив і не поступався. Більше ніж можна було сподіватися. Він відвідував всі наші королівські Ради, поки не переконався, що пропозицію шлюбу відхилено. Стверджував, що наші роди -- кровні родичі. І це було правдою. Третього ступеня, а отже заборонені суворими канонічними законами.
Що ховалося за цим опором?
Бернард був більш французьким ніж сир; герцог Нормандський був одружений з претенденткою на англійський трон, хоча було мало правдоподібним, що він ним заволодіє: але Бернард, як справжній француз, не хотів мати нічого спільного з англійцями.
-- При дворі тільки про це й говорять, Ліє. Ти повинна це знати. Невірна королева, як Ґвіневера з лицарем короля Артура.
-- Я ніяка не Ґвіневера, а герцог вже точно не сер Ланселот, -- відповіла я, мені вже дещо надоїла ця тема. – І Капетинг – не король Артур, яким би рогоносцем не був король.
-- Тебе ображають ці чутки?
-- Звісно, що ображають. Тільки за кілька годин до того в мене були роди.
В яку збочену голову може прийти думка, що я зляглася з васалом свого чоловіка відразу після родів і з донькою в колисці? Ніколи не думала, що все королівство може бути настільки підлим зі своєю королевою.
Вже довший час я зносила ввічливий холод двору, але ще до цього я перетворилася в замок, що змирився з постійною облогою.
-- Ти королева з півдня, яка вже вісім років не дає королю синів спадкоємців. Тебе ненавидять. І це не зміниться.