Вона посміхнулася.
-- Амінь, Алієноро. Господь благословив тебе світлою головою. Я пишаюся тобою.
-- Ви помстилися за смерть сина, вбивши Товстого короля тією ж отрутою, добутою з рідкісних жовтих жаб. Гадаю, отруту визначив Астролябіо.
Бабуся кивнула з тріумфальною посмішкою.
-- Досі я не знала, що Астролябіо в Святій Землі. Щойно я отримала лист від Раймундо, де він повідомляє про його смерть, -- продовжила я. – Як зручно для Вас, що він вирушив у Святу Землю.
-- Астролябіо сказав мені, що мало хто може створити цю отруту, він не міг назвати нікого, і це був не він, надто вже він любив твого батька. Тож він приготував отруту, відправив її аквітанському коту і потайки вирушив у Святу Землю, якомога далі від підозр. Око за око, так сказано в святій Біблії. Хто я така, щоб перечити написаному? Гадаю, з усього Святого Письма я поважаю тільки закон Таліона.
-- Як все відбулося? По дорозі я втратила Адамар, втратила годувальницю і страждала більше ніж Ви. Я заслужила право знати правду.
-- Хай тобі буде. Він був ненажерою, отруїти його було так просто, що аж нудно. Un torte des roys, королівський торт. Свинина полита червоним вином, щоб приховати темну синю отруту, добуту зі шкіри тих жабок. В тісті з чудовою лілією, щоб приховати дивний колір. Товстий король грішив ще й пихою, його всюди оточували квіти лілії. Я знала, що він не встоїть. Я прагнула ідеальної справедливості, крихту краси в жахливій потворності гротескного тіла, яке я мала намір залишити. В світі чоловіків, що не переймаються формами чи методами, які просто страчують або придушують все, що підкорять, завжди намагайся залишати після своїх вчинків красивий слід, люба онуко.
Я встала перед нею гола з затиснутими кулаками.
-- Ви повинні були попередити мене! – закричала я. – Хіба я не заслуговувала знати про вбивство короля?
-- Хай тобі чорт, маленька Аеноро! – вигукнула вона, теж встаючи повністю гола. І виглядала вона імпозантно, зовсім не постаріла. Хотіла б я мати таку силу і свіжість в її роки. – Ти продалася франкам, віддалася Товстому королю, нашому зажерливому сеньйору, не порадившись з ріднею. Ти зневажила всіх наших васалів, всі роди, що протягом століть перетворили нас в герцогів Аквітанії, Пуату, Тулузи, Мена, Гасконі й Ліможа.
-- Я розповіла Раймундо і він допоміг мені підробити заповіт.
-- Ви з Раймундо, ви з Раймундо … Я не хочу говорити про це зараз. Твій батько вбив би вас, якби не був таким сліпим.
Я замовкла, нарешті до мене дійшло те, що я щойно почула. Мені стало трохи соромно, що бабуся весь цей час знала про нас. Я була вся напружена, завжди напружена в її присутності.
-- Стало тобі легше тепер, коли знаєш, що я так швидко зайнялася вбивцею твого батька? – Вона знов занурилася у воду.
-- Звідки Ви знаєте, що це Товстий – вбивця батька? – запитала я і також сіла.
-- Він завжди прагнув Аквітанію.
-- Я питаю про докази, бабусю, а не якісь туманні мотиви, до них ми з Раймундо додумалися ще коли посланці принесли погані новини.
Мабуть, знуджена, вона глянула на дно басейну, трохи побавилася водою, рухаючи ногами як качка.
-- Йому це було найбільш вигідно. Я захистила тебе від майбутнього жадібного свекра. Як тільки ти вийшла б заміж за спадкоємця, якого контролював його батько, Людовик Товстий розграбував би аквітанські багатства за кілька місяців. Ти була ще геть юна, а він вже кілька десятиліть був досвідченим королем. Тобі було його не зупинити. Я не дала йому пограбувати Аквітанію і тебе. Не хочеш мені подякувати?
“Вона не знає, не знає, що трапилося під мостом Гаронни”, подумала я. З усіх перелічених мотивів, вона не згадала про те, що зі мною зробили Капетинги. Всі ці роки Рай мовчав і не розповів своїй матері.
-- Алієноро, де блукає твій розум? – запитала бабуся, побачивши, що я неуважна.
Навіщо наживати собі ворога, навіщо втрачати мережу аквітанських котів. Потрібно скоритися.
-- Дайте мені час, бабусю. Дайте мені час проковтнути цей нестравний пиріжок. Ви захистили мене від жадібності Товстого короля найгіршим з можливих способів, але я розумію, що це було необхідним. Просто я шукала того самого вбивцю, що отруїв і батька, а тепер доведеться розпочинати пошуки заново. Отже, Астролябіо не міг бути єдиним, хто вмів добути отруту з жовтих жаб; він нікого не підозрював? Я розшукала торговця, що продавав жаби в Парижі, дійшла його слідом до Шампані, але запізнилася і не змогла з ним поговорити.