Рай довго мовчав.
-- Отже, мати й Астролябіо… -- пробурмотів він задумливо. – Стільки років замовчувань і брехні. Скільки життя ми з тобою змарнували з тієї нещасної Великої п‘ятниці.
-- Ти теж не такий вже невинний. Навіщо ти мене сюди заманив під претекстом легенди про дона Гайфероса? Я вже можу розпізнати, коли від мене щось хочуть.
-- Тоді я буду щирим: Аквітанія може допомогти відвоювати Едесу.
-- Аквітанія?
-- Прокинься, Елеоноро. Держави хрестоносців це химера, яку дуже важко утримувати.
-- Про що ти говориш? Що тут відбувається, Раю?
-- Нур ад-Дін, люба небого. Син Зенті, ось що відбувається. Все, що ти бачиш, невдовзі зникне. – Він вказав на міст, червоні й білі стіни, бездоганні вежі палаців, що здіймалися до неба. -- Нур ад-Дін такий… могутній. Я потребую вас, потребую вас всіх: французів, германців, аквітанців. Я потребую всі війська. Немає часу на минуле, на те, щоб серед руїн продовжувати пошуки вбивці мого брати чи його привиду. Невдовзі це ми будемо вбитими.
Я поглянула навколо, на маленьку Аквітанію, яку Рай збудував за десять років. Я не могла уявити собі її в руїнах.
-- Я тебе підтримаю, аквітанські барони тебе підтримають: вони мені вірні і я привезла їх з собою, -- сказала я.
-- Цього замало.
-- Мій чоловік їде в Єрусалим, щоб спокутати провину за Спалене Вітрі, але погодиться залишитися і допомогти тобі. Не бійся, хоча ми й багато в чому не сходимося, він тепер розумний король і підтримає тебе.
-- Радий це чути, -- пробурмотів він, досі напружений.
-- Але за це я попрошу в тебе дві дуже делікатні послуги. Поводь себе відповідно.
-- Добре, -- погодився він. – Про що йдеться?
-- Я хочу, щоб ти дізнався про минуле Тьєрі де Галерана. Але не через аквітанських котів, хоча в це важко повірити, їх контролюють.
-- Твої слова мене непокоять.
-- Просто зроби це. Інша послуга, яку я хочу попросити в тебе, маленька, але візьмися за неї негайно.
-- Про що йдеться?
-- Пам‘ятаєш Ставок Диявола?
-- Ліє… -- почав він. – Досить спогадів, будь ласка.
-- Я говорю не про спогади. Послуга абсолютно практична. Я хочу, щоб ти дещо відправив. Відправиш його кораблем, а Аліса отримає в Сіте.
І я прошепотіла йому на вухо свою вимогу.
-- Послуга клопітка, але дрібна, -- погодився він, знизавши плечима. – Це все що ти просиш в принца Антіохського?
Я спокійно посміхнулася, підняла голову і закрила очі, дозволивши, щоб сонце гріло мені обличчя.
-- Ти й далі дотримуєшся вчення стоїків? – запитала я.
-- Я ще не знайшов кращої філософії життя, -- відповів він.
-- Я теж. Як казав Епіктет:” Sustine et abstine”.
-- Терпи і утримуйся, - переклав Рай. – Саме так.
-- Я навчилася відмовлятися від того, чого не можу досягти, -- сказала я. – І це зречення, на диво, зробило моє життя набагато легшим. Я вже не прошу того, чого мені не дадуть, любий дядьку. Вже не прошу.
53 Асамблея
ЕЛЕОНОРА
Антіохія, 1148
Людовик чекав на мене на одній з терас в наших розкішних покоях, під оливковим деревом. Здавалося, приголомшливі види на стіни з вежами його зовсім не вражали.
-- Нам потрібно приготуватися до асамблеї, -- сказала я, підійшовши до нього.
-- Я знаю, звідки ти повертаєшся. Взагалі-то, всі барони, що беруть участь в хрестовому поході, знають, звідки ти повертаєшся, -- відповів він з нахмуреним обличчям. – Минуло стільки років, а ти не позбулася своєї пристрасті переодягатися на березі річки.
Отже, за мною знов шпигує і контролює Галеран або його люди. За час його відсутності нічого не змінилося. Він з‘являвся в моєму житті й пропадав, але його загрозлива присутність ніколи повністю не зникала.
-- Не буду заперечувати. Я зустрічалася з дядьком. Минула купа часу відколи він залишив Аквітанію, в нас назбиралися тисячі невідкладних справ.
-- Злі язики так і кажуть.
Я глянула на нього з недовірою.
-- Ти ревнуєш? Ти король, ти понад пліткарями в тавернах.
-- Важко зберігати королівську гідність, коли всі барони кидають на мене глузливі погляди, для них я звичайний рогоносець. Я завжди волів не звертати уваги на історії, що розповідали про кохання між дядьком і небогою, але тепер це Галеран повідомляє про те, що бачив особисто. Галеран. Який ніколи не повторював чуток.