-- Ти змучений після довгої подорожі, й твоя слабість відчиняє двері перед плітками, ти віриш в чутки й дозволяєш їм виграти. А те що було між нами? З тієї довіри не залишилося нічого? Досить слова іншого чоловіка і ти починаєш сумніватися?
Вираз обличчя Людовика не змінився.
Я здалася, безсила. Я не могла боротися проти Галерана. Колись, дуже давно, я гадала, що так, що була хитрою і мала владу. Ця фата-моргана забрала два життя.
-- Тобі повинно бути досить мого слова, що між дядьком і мною нічого немає.
-- Коли ми познайомилися, в сповідальні, ти сказала мені, що твоє серце належить іншому. В глибині душі я завжди вважав, що тим іншим є твій дядько. Якщо твоє слово – це слово королеви, слово дружини, якщо між нами було хоч слово правди… скажи, скажи мені зараз, раз і назавжди: було щось між вами, дядьком і небогою? Ви займалися інцестом?
Я мовчала. Якщо ми не могли признати цього, коли були на самоті, то тим більше за цих обставин, в Святій Землі, обоє в шлюбі, оточені військом франків і моїх аквітанських баронів.
І Людовик здався: знаю, що він чекав на мою відповідь, знаю, що в його очах була надія на щирість, але він і гадки не мав, про що просить.
І там, під оливковим деревом, він востаннє відвів від мене свій погляд.
-- Я не можу дивитися на тебе. Ти завжди сяєш. Одягнена, гола. Уві сні й коли прокидаєшся. Знаєш, як важко бути темною планетою поряд з сонцем? Мене втомило твоє світло. Втомило, я виснажений. Відпочинемо тут кілька днів і вирушаємо в Єрусалим.
“Кілька днів?”, подумала я в розпачі.
-- Навіщо так поспішати? Ми щойно приїхали.
-- Наша мета – Єрусалим, нічого не змінилося. Бачиш цю чорну землю? – закричав він, показуючи невеличкий шкіряний мішечок. – Це зі Спаленого Вітрі. Моя душа потребує, щоб я поховав цю жменю землі в Єрусалимі. З роками цей тягар не став легшим. Навпаки, він гнітить мене щораз більше.
Я збиралася відповісти, але в цю мить в нас за спиною відкашлялася одна з дам Рая, хтозна скільки часу вона там була.
-- Наш принц очікує Вас на асамблеї, Ваші Величності, -- сказала вона окситанською мовою.
-- Передайте йому, що ми зараз будемо, -- відповіла я.
Не промовивши й слова, я пішла відповідно одягнутися. Вже в коридорі, ми йшли за нею, зберігаючи поміж нас напружену тишу.
Інцест, як він смів говорити про інцест? Наші відносини з Раєм були чимось значно більшим, це не був брудний акт інцесту.
Коли ми зайшли в салон, я побачила, що Рай вирядився і сяяв у всій своїй красі, схожий на батька, яким я його пам‘ятала. Він відчув наш настрій з одного погляду, і не дивлячись на це посміхнувся нам.
Посеред столу була розкладена велика мапа регіону. Жестом він вказав, що ми можемо сісти навколо, поруч з баронами з Ради. Наші найвидатніші васали вже прибули й очікувально дивилися на нас. Без подальших зволікань зібрання почалося.
-- Боюся, на сьогоднішній асамблеї нас всіх підганяє час, -- сказав Рай. – До нас прибули емісари стривожені останніми просуваннями Нур ад-Діна. Ми повинні негайно взяти Алеппо і Хаму, інакше безпека Антіохії буде під загрозою і я не зможу захистити фортецю.
Людовик сів і уважно слухав.
-- “Повинні взяти”? – запитав. – Шановний принце, наша мета – Єрусалим і туди ми й направимося. Ми вдячні за Вашу гостинність і любов, з якою Ви зустріли мою дружину, Вашу небогу, але королева-вдова Мелісенда квапить мене в своїх повідомленнях, щоб я негайно зустрівся з Германським імператором, Конрадом, в Акко.
-- Ви не зрозуміли, любий небожу: якщо впаде Антіохія, впадуть всі Святі Місця відвойовані хрестовими походами. Всі оті стражденні десятиліття підуть на марне. Єрусалиму зараз нічого не загрожує, але це зміниться, якщо нам не вдасться зупинити наступ Нур ад-Діна.
-- Я не виставлю своїх хрестоносців на непередбачену битву, вони змучені подорожжю. Наша мета, як я вже казав, якомога раніше прибути в Єрусалим, -- повторив категорично Людовик.
-- Я потребую Вашого війська, франків, аквітанців, германців, і Нур ад-Дін це знає, -- наполягав Рай.
-- Не розраховуйте на нас, дядьку. Ми відпочинемо не довше, ніж необхідно і якомога швидше продовжимо паломництво.
Але втрутилася я:
-- Можете розраховувати на аквітанських баронів. Як герцогиня Аквітанська, ми залишаємося.
Всі повернулися до мене. Дехто здивовано, мої радісно. Інші, як Галеран, з чимось схожим на ненависть.
Людовик встав, а Людовик ніколи не вставав на засіданнях своєї Ради.