-- А я, як король Франції та Ваш чоловік, наказую Вам вирушити зі мною, Вам і вашому війську, бо під час шлюбу Ви присягали слухатися мене.
-- Під час шлюбу я віддала Вам свою каблучку і своє тіло, більше нічого. Ви герцог-консорт Аквітанський, це означає, що Ви будете управляти Аквітанією, якщо я не зможу, а зараз це не так. І ще щодо шлюбу, може настав час сказати, що наш шлюб недійсний, бо порушує заборони канонічного права.
-- Елеоноро, може Вам краще обговорити це віч-на-віч… -- зупинив мене Рай.
Мені набридло, набридло бути єдиною жертвою чуток, набридло, що закони обмежують тільки мене, набридло, що ціле десятиліття я не приймала рішень. Мій час ніяк не приходив, доведеться самій брати кожну крихту влади.
--Це не конфіденційна розмова. Будьмо щирими, все, що має відношення до герцогині Аквітанської не може бути конфіденційним, -- сказала я, теж встаючи й вперше дивлячись у вічі всім баронам, франкським і аквітанським. – Моя прабабуся Одеарда Бургундська була онукою Роберта Побожного, предка мого чоловіка. Це робить нас родичами дев‘ятого ступеня згідно з цивільним правом, але згідно з канонічним правом Католицької Церкви – це четвертий ступінь.
Людовик споглядав на мене з безмежним жалем. Я теж відчувала до себе жаль, і ледь не зірвалася, але я щойно зробила крок і щойно змирилася: все, що відбувалося в моєму житті було публічним. Завжди у всіх перед очима, завжди у всіх на язику. Кожне слово, кожен вчинок мали свої наслідки.
-- Гаразд, я закриваю асамблею. Завтра ми продовжимо у вузькому колі, -- втрутився Рай похмурим тоном.
І всі, один за одним, з Людовиком включно, почали залишати, окутані напруженою тишею, велетенський і розкішний салон.
Я завмерла мовчазна, на ногах, дивлячись в бік величезних вікон і терас з висячими рослинами.
Сам Рай зачинив двері в нього за спиною.
-- Що це в біса було? Звинувачення в інцесті, короля Франції, в моїй присутності?
Я тільки дивилася на нього здалека, не наближаючись.
-- Чутки повернулися, -- повідомила я. – Нас бачили й використають це проти нас. Я їх випередила, напала першою. Вони могли знищити нас, якби захотіли.
-- Чутки нас ніколи не полишали, а ми вижили, мало того, ми сміялися з них.
-- Мені було тринадцять, а тобі двадцять один. Тепер я королева-консорт Франції, а ти принц Антіохський. Тепер все має значення.
-- Добре обдумай свій наступний крок. Ще жодна королева не добивалася визнання свого шлюбу недійсним. Завжди чоловіки анулювали шлюб посилаючись на кровну спорідненість.
-- До цього часу, так. Знаю. Я була б першою. Але я розумію, наскільки серйозна ситуація тут, в Святій Землі. І бачу, що ти збудував тут Аквітанію, в цьому віддаленому куточку світу. Скажи мені, як командувач своїх сил, мої васали можуть забезпечити різницю між загибеллю від турків і збереженням наших Святих Місць?
-- Цілком очевидно, що йти в бій тільки з моїм військом – самогубство. Звісно, що твої аквітанці становили б відчутну різницю. Але ціна за це – корона Франції, сама бачиш. Ти готова її заплатити?
Мені не потрібно було думати над відповіддю, я знала її вже давно.
-- Я не можу втратити щось, чого ніколи не мала.
Рай кивнув.
-- Я знаю, про що тебе прошу, Елеоноро.
-- Я знаю, про що ти мене просиш, Раю.
Якусь мить він мовчав.
-- Я розмовляв з одним зі своїх баронів, Гвідо. Його батько воював з моїм під час першого хрестового походу. Гвідо впізнав Галерана. Він розповів, що під час паломництва Галеран був вірним псом Трубадура, але судячи з усього, мій батько, вірний собі, зрадив його. Каже, що ніхто не знав, що з ним відбувалося, поки він не повернувся в Святу Землю, про нього нічого не було відомо. Більше він не зміг нічого розказати, але я все виясню і відправлю тобі звіт з якимось котом.
Я наблизилася до нього перш ніж він знов заговорив.
-- Будь обережним, дуже обережним. Колись, якщо зможу, я розповім тобі про Галерана все, чого не могла розповісти.
-- Я маю ще дещо для тебе, -- сказав він і простягнув мені маленьку шкіряну книжечку.
-- Астролябіо був дуже замкненим, але я його добре знав, на цих сторінках він щодень робив свої записи. Може тобі вдасться щось вияснити.
Я взяла книжку, вона була розміром з мою долоню. Коли я відкрила її, то насупила чоло.
-- Зашифрована.
-- Так, тепер Адамар тобі не допоможе, можливо, ти ніколи не зможеш її розшифрувати, мені не вдалося. Але тобі якось вдасться. Тобі завжди вдається. Хай щастить моя люба, моя кохана небого.
Я заховала книжечку в кишені сукні й ми попрощалися. Я направилася в свої покої, хоча мене здивувало, що в коридорах палацу я нікого не зустріла.