Мати накрила на стіл, як просив син, а після вечері Аладдін пішов до своєї кімнати, узяв і потер чарівну лампу. Тієї ж миті перед ним з’явився джин і сказав:
— О володарю, твій раб перед тобою! Проси в мене що завгодно — я і всі раби цієї лампи виконаємо будь-яке твоє бажання.
— Слухай же, — наказав йому Аладдін. — Я попросив у султана благословення на шлюб із його донькою, і він обіцяв віддати її за мене через три місяці. Проте він не дотримав слова і тепер вона виходить заміж за візирового сина. Сьогодні ввечері він увійде до неї. А ти зроби ось що: коли побачиш, що молодята, син візира і Бадр аль-Будур, лягли разом, візьми їх і принеси до мене.
— Слухаю і виконую! — відповів джин і щез.
Аладдін ніяк не міг заснути і все думав про віроломство султана. А коли на місто спустилася ніч, у кімнаті знову з’явився джин. Він поставив перед Аладдіном молодят, загорнутих у килим. Юнак дуже втішився і сказав рабові лампи, кивнувши на сина візира:
— Забери його і зачини у пивниці.
І тієї ж миті джин укинув до пивниці сина візира, та ще дмухнув на нього так, що той аж зсохся, а потім зачинив його там і повернувся до Аладдіна.
— О господарю, чим ще я можу тобі прислужитися?
— Завтра на світанні забереш їх обох і повернеш туди, звідки приніс, — мовив Аладдін.
— Слухаю і виконую! — відповів джин і зник.
Лише потому Аладдін звернувся до Бадр аль-Будур:
— Кохана, я щасливий, що ти переді мною. Знай: я звелів принести тебе сюди не для того, щоб принизити твою гідність, а лише щоб завадити іншому насолоджуватися тобою!
Сама ж царівна, опинившись у темній незнайомій кімнаті, аж тремтіла від страху. Аладдін запросив її у ліжко, сам ліг поруч, а між собою та нею поклав меча. Так вони невинно проспали аж до світанку. А син візира тим часом цілу ніч ловив у пивниці дрижаки від холоду й переляку. Це була найгірша у його житті ніч.
На світанку в кімнаті з’явився джин, не чекаючи навіть, поки Аладдін потре лампу, забрав сина візира та султанівну й повернув їх туди, звідки взяв, та так, що цього ніхто й не помітив. А ті двоє лишень перезиралися широко розплющеними очима, не вірячи, що з ними насправді відбувалися такі химерні речі і не розуміючи, чому їх носили туди-сюди.
Тільки-но джин залишив молодят у палаці, як до їхньої кімнати увійшов султан, щоб провідати доньку після першої подружньої ночі. Син візира, зачувши в коридорі кроки султана, швидко піднявся з ліжка і одягнувся. Він був дуже незадоволений, бо хотів зігрітися, адже промерз аж до кісток після ночі у тій пивниці. А тим часом султан поцілував у чоло царівну, побажав їй доброго ранку і поцікавився, чи задоволена вона своїм чоловіком. Але та, насупившись, нічого йому не відповіла. Батько зрозумів, що донька розгнівана, і кілька разів намагався поговорити із нею, але дівчина уперто відмовчувалася. Тоді він облишив молодят і пішов просто до цариці, своєї дружини, щоб розповісти їй про дивну поведінку їхньої дитини.
— О царю над царями, немає нічого дивного в її поведінці. Молодята після першої шлюбної ночі завжди соромляться батьків і тому мовчазні. Не гнівися на неї. Мине кілька днів, вона звикне до чоловіка і почне спілкуватися, як і раніше. А зараз я навідаюся до неї, спробую щось дізнатися.
І султанша встала, одяглася й також пішла провідати доньку. Вона підійшла до Бадр аль-Будур, поцілувала, побажала доброго ранку, але царівна навіть не глянула на матір. Тож султанша подумала, що з її донькою таки трапилося щось неприємне.
— О донечко, — почала допитуватися вона, — що з тобою сталося? Чому ти така непривітна й невтішна? Що тебе тривожить, дитино моя? Я прийшла тебе привітати й побажати доброго ранку, а ти на мене й очей не звела. Так само ти прийняла і свого батька!
Після цих слів царівна підняла голову і сказала:
— О матусю, не сердься на мене! Я справді мала із належною шаною зустріти тебе, тож прошу вислухати, що я тобі розповім. Сподіваюся, тоді ти пробачиш мене, бо я неспроста така невтішна, о матусю! Ось що трапилося цієї ночі: щойно мій чоловік ліг до мене у ліжко, як з’явилася якась велетенська істота (обличчя її я не бачила), загорнула нас обох у килим, що на ньому ми лежали, і понесла невідомо куди, а тоді залишила нас у якомусь темному, брудному, жахливому місці.
Бадр аль-Будур розповіла своїй матері про все, що було далі: як її чоловіка кудись забрали від неї, а потім якийсь юнак поклав її у ліжко, сам ліг поруч, а між нею і собою поклав меча. А на світанку той, хто уночі викрав її із чоловіком, повернув їх назад додому.
— Через декілька хвилин після того, як ми знову опинилися тут, — закінчувала дівчина свою розповідь, — до кімнати увійшов батько.