У місті, і в султанському палаці, і в усьому царстві розпочалося грандіозне святкування, люди приходили подивитися на Аладдіна та захоплено вигукували: «Присягаємося Аллахом, він гідний бути зятем султана! Нехай благословить його Аллах!» А коли царська трапеза скінчилася, Аладдін пішов до свого палацу, щоб приготуватися до зустрічі нареченої. Незліченній кількості рабинь і рабів він наказав бути готовими зустріти господиню палацу. А коли пролунав заклик до вечірньої молитви, султан наказав, аби візири й еміри, вельможні мужі царства, воїни й раби зібралися на центральній площі міста. Султан теж сів на коня і поїхав на площу разом із Аладдіном та усіма їхніми невільниками. На площі Аладдін зіграв на мандоліні і показав своє рицарське мистецтво, і всі захоплювалися ним. А наречена спостерігала все це з вікна свого покою. Аладдін сподобався їй і вона закохалася в нього до нестями.
Коли гуляння скінчилося, люди розійшлися по своїх домівках, а Аладдін і султан — кожен до свого палацу. Увечері ж візири та знатні люди царства зайшли до Аладдіна і відвели його у лазню. Він викупався, вийшов, сів на коня і повернувся до свого палацу у супроводі пишного почту: перед ним ступали чотири візири з оголеними мечами. Довівши Аладдіна до його палацу, вони пішли по царівну Бадр аль-Будур і провели її разом із невільницями до палацу нареченого, освітлюючи її шлях смолоскипами та свічками. Царівну відвели у нові покої, де на неї чекала Аладдінова мати. Наречену показували Аладдінові сім разів, щоразу в іншому вбранні. А сама Бадр аль-Будур зачаровано роздивлялася свій новий палац і не могла намилуватися золотими світильниками, щедро оздобленими діамантами і яхонтами. Її вразило, що стіни палацу зведені із мармуру, яшми та інших коштовних матеріалів.
Потім слуги поставили столик для шлюбної трапези. Усі їли й пили і насолоджувалися музикою: вісімдесят невільниць, танцюючи, грали на музичних інструментах. По колу передавалися чаші й келихи з напоями, усі веселилися. Це була ніч, подібної до якої не пам’ятав ніхто. А коли люди розійшлися, Аладдін увійшов до своєї дружини, і вони насолоджувалися одне одним.
Уранці Аладдін зодягнув розкішне вбрання, поснідав, випив вина, а потім вийшов із палацу, осідлав свого коня і разом зі своїм супроводом поїхав до султана.
Коли Аладдін ступив до палацу, султан підвівся, аби зустріти його, обійняв і посадовив по праву руку від себе, а тоді підійшли еміри та вельможі і також привітали його. А султан наказав, щоб поставили столи з наїдками та напоями. І всі присутні їли й пили, насолоджувалися і веселилися. Коли ж слуги прибрали столи, Аладдін промовив до султана:
— О царю над царями, чи не бажаєш ти завітати до мого палацу і пообідати з твоєю донькою Бадр аль-Будур? Якщо твоя ласка, візьми з собою усіх своїх візирів, емірів і вельможних мужів царства.
— Ти гідний мого візиту, сину мій, — відповів султан зятеві.
Султан підвівся, а разом із ним усі вельможні мужі царства, вони посідали на коней і поїхали на гостину до Аладдінового палацу. Коли ж султан увійшов до палацу, то, вражений величчю та розкішшю, запитав головного візира:
— О візире, чи ти коли-небудь бачив щось подібне, чи бодай чув про таке?
— О царю над царями, — відповів візир, — нізащо не повірю, що це — витвір рук людських.
Тут не обійшлося без чародіїв і чаклунів, запевняю тебе.
— Це наклеп на Аладдіна, а ти — страшенний заздрісник! — крикнув султан.
Потім Аладдін провів султана нагору до покоїв Бадр аль-Будур. В одній із зал султан побачив вікна, решітки яких були викладені діамантами. Він не повірив своїм очам. Та помітивши, що одна решітка незакінчена (Аладдін зумисне залишив її такою), султан розпачливо вигукнув:
— Як прикро, ця решітка недосконала! — і додав, звертаючись до візира. — Може, ти знаєш, чому ця решітка незакінчена?
— Ні, о царю над царями, я не знаю.
— Мабуть, це тому, що Аладдін поспішав із будівництвом палацу і просто не встиг завершити її.
Аладдін не був присутній при цій розмові, бо саме пішов до дружини, щоб сповістити їй про візит її батька, а коли повернувся, султан запитав його:
— Аладдіне, сину мій, чому ти залишив цю решітку незавершеною?
— О царю над царями, — відповів Аладдін, — я залишив одну решітку незавершеною, щоб твоя величність була така люб’язна і наказала завершити її, аби ми мали добру пам’ять від тебе на честь нашого одруження.