Після таких слів Аладдінова мати розчулилася й заплакала. Тоді магрібець звернувся до хлопця, аби той підтвердив, що перед ними справді брат його батька. А щоб остаточно затуманити бідній жінці голову і не викликати сумнівів, він, як і годиться дядькові, поцікавився, чим займається його небіж.
— Синку, а скажи-но мені, які ремесла ти опанував? Чи навчився ти ремеслу, яким би міг заробити на прожиття собі й матері?
Соромно стало Аладдінові, він зніяковів, потупивши очі додолу, неначе щось там шукав.
— Яке там ремесло! — простогнала мати. — Не знає він ніякого ремесла, дівере! Тільки й робить, що цілими днями байдикує з хлопчиськами на вулицях міста. Адже і батько його, сердега, помер, ет… Гадаєш від чого? Сором казати, та помер він, занедужавши з того горя, що син його не хотів навчатися ремеслу. А я, нещасна, тепер пряду вдень і вночі, аби заробити трохи грошей на прожиття. Я мушу годувати такого здорового парубійка, хоча сама вже стара та немічна і потребую когось, хто б мене утримував.
Тоді магрібець звернувся до Аладдіна з докором:
— Що ж це ти, небоже, досі не навчився жодного ремесла і байдикуєш? Сором тобі, так не повинно бути! Адже ти вже виріс, став юнаком і мудрою людиною. До того ж ти — син добрих людей. І не сором тобі, коли сердешна твоя мати, вдова, трудиться, не покладаючи рук, аби прогодувати вас обох, а ти, майже мужчина, ледарюєш? Тебе слід навчити ремеслу, щоб міг заробити на життя собі й матері. Синку, у вашому місті чимало всіляких майстрів, вибери, яке ремесло тобі до душі, — я відведу тебе до майстра, і він навчить тебе усьому, що знає сам. Ти станеш добрим ремісником і зможеш заробляти на прожиття. А може, тобі не до вподоби справа батька? То обирай будь-яку іншу, а я тобі допоможу, чим зможу.
Проте Аладдін уперто мовчав і нічого не відповідав магрібцю. Чаклун зрозумів, що хлопчику неприємна ця розмова, що він і далі не бажає опановувати жодного ремесла, звикнувши до безтурботного життя. Адже досі це сходило йому з рук.
— О сину мого брата! — сказав магрібець. — Не засмучуйся так. Якщо ти не бажаєш бути ремісником, я відкрию для тебе крамничку й привезу найдорожчих тканин. Ти познайомишся із купцями, будеш торгувати і скоро станеш великим багатієм, якого шануватимуть городяни.
Почувши таке, Аладдін дуже зрадів, бо вважав купців за найповажніших людей, котрі завжди носять чистий дорогий одяг і майже нічого для цього не роблять. Він із захопленням подивився на дядька, засміявся і закивав головою на знак згоди. Зрозумівши, що ця ідея сподобалася малому, магрібець вирішив не гаяти часу.
— О сину мого брата, ти лишень будь упевненим, — сказав він, — а завтра зранку підемо на базар, і я справлю тобі найкраще нове вбрання, а потім придбаю крамничку, навезу в неї багато дорогої тканини, — і ти самостійно займатимешся своїм крамом, продаватимеш і купуватимеш товар.
Коли мати Аладдіна почула такі щедрі обіцянки, вона нарешті відкинула усі свої сумніви щодо магрібця й повірила в цю байку. Бо ж навіщо чужій людині займатися влаштуванням майбутнього якогось непутящого хлопчака? Чого б інакше він мав старатися для її сина? Тож вона заходилася повчати Аладдіна, аби він набрався розуму та завжди в усьому слухався дядька й ніколи жодним словом не перечив йому, бо той тепер йому замість батька. Адже слід надолужувати згаяний у пустощах час і братися до справжньої роботи.
Потім мати Аладдіна підвелася і подала вечерю. Усі споживали їжу, аж доки не наситилися, а по вечері помили руки і ще довго балакали про торговельні справи, про купівлю, продаж і безхмарне майбутнє Аладдіна. Опівночі магрібець, подякувавши, попрощався і пішов додому.
Замріяний, Аладдін не спав цілу ніч. Уранці, коли магрібець постукав у ворота, хлопчикова мати запросила його увійти в дім, але той відмовився. Аладдін миттю вдягнувся і вийшов до нього.