Тоді Аладдін ступив уперед і зробив усе так, як звелів йому чаклун. Він потягнув перстень — плита легко піддалася і піднімалася щораз вище, коли Аладдін називав імена так, як навчив його магрібець. Нарешті він відкинув плиту убік. Під нею був вхід у підземелля, до якого спускалася драбина на дванадцять щаблів.
— О Аладдіне, — сказав магрібець, — зосередься, небоже, прислухайся до моїх порад і зроби все так, як я скажу. Зійди в це підземелля, не бійся, але будь обережним. Коли будеш унизу, то побачиш приміщення, розділене начетверо. У трьох кімнатах стоять глеки, ущерть наповнені червінцями, золотом, сріблом, дорогоцінним камінням та іншими коштовностями, але не думай навіть торкатися до жодного! Не наближайся до них і нічого не бери. Іди вперед, доки не дійдеш до четвертої зали. Проходячи повз перші три, ти побачиш, що кожна із них не менша, як цілий дім. У останній ти також знайдеш глеки з коштовностями. Їх також не чіпай. Пам’ятай, що і краєм вбрання не можна нічого торкатися у цьому приміщенні, навіть стін — інакше загинеш. Якщо ти не прислухаєшся до моїх слів, то злі чари перетворять тебе на чорний камінь.
У кінці четвертої зали ти побачиш двері. Поклади на них руку й назви своє ім’я, а далі решту імен, — як щойно, коли підіймав плиту, — і двері відчиняться. Вони ведуть у сад, повний дерев, щедрих на дивовижні плоди. Через той сад вийди на дорогу, яку побачиш перед собою, зроби рівно п’ятдесят кроків і зупинись. Просто перед тобою буде склеп, до якого веде місток і тридцять східців. У склепі є лампа. Підіймися східцями, загаси її і вилий з неї нафту, а тоді поклади її до кишені і не переймайся, що можеш забруднити вбрання. Коли повертатимешся садом, можеш зірвати плід, який тобі найбільше сподобається. Адже все, що є в тому саду і скарбниці, належить тому, хто має у руках лампу зі склепу.
Закінчивши пояснювати, чаклун-магрібець зняв зі свого пальця перстень і надів його Аладдінові на палець зі словами:
— О синку, цей перстень визволить тебе з будь-якої біди, він оберігатиме тебе на шляху до лампи. Якщо ти все виконуватимеш так, як я тобі загадав, прислухаєшся до моїх порад — ніщо тобі не загрожуватиме у цьому підземеллі. Тож підводься і вперед! Будь хоробрим, нічого не бійся! Адже ти вже не дитина, а чоловік і повинен бути сильним, а серце твоє — безстрашним. Якщо ти зробиш усе так, як я сказав, то дуже скоро на цій землі не буде нікого заможнішого, ніж ти.
Вислухавши дядькові повчання, Аладдін випростався, підійшов туди, де розверзлася земля, і спустився драбиною у підземелля. Воно й справді було поділене начетверо, і у кожному з приміщень стояло по чотири глеки, по вінця повні золота, срібла та інших коштовностей. Усе було точнісінько так, як описував магрібець. Тож, добре пам’ятаючи пересторогу дядька нічого не торкатися навіть краєм вбрання, хлопець підібрав поли і дуже обережно пішов уперед. Поволі, не кваплячись, щоб нічого не зачепити, він пройшов усі кімнати підземної скарбниці, поки нарешті не опинився посеред саду. Далі, як і велів чаклун, пройшов до склепу, де була підвішена лампа. Піднявшись східцями, дістав її, вилив нафту і поклав до кишені. Потім спокійнісінько повернувся у сад і почав роздивлятися тамтешні дерева, поміж яких літали чудернацькі птахи. Гілля під вагою плодів згиналося майже до землі. Плоди були незвичайні — кольорові й блискучі, мов скельця-кришталики. Кожне дерево вабило яскравими плодами різноманітних кольорів — білими, зеленими, жовтими, червоними, бузковими… Їхнє сяйво затьмарило б світло самого сонця. Аладдін стояв серед цих дерев, мов зачарований. Не міг збагнути хлопчина, як дерева можуть плодоносити фруктами такої фантастичної краси, яка здатна звести людину з розуму.
Дивувався Аладдін неспроста. Наче звичайні вишні чи абрикоси, на цих деревах рясніли справжнісінькі перлини, діаманти, яхонти, топази та інші самоцвіти. Вони були дуже великі. Таких великих коштовних каменів не має жоден земний володар, навіть наймогутніший цар не може похвалитися самоцвітом, який би дорівнявся бодай до половини найменшого каменя з цього диво-саду.
Аладдін стояв і милувався розкішшю, якої раніше ніколи не міг бачити, проте не усвідомлював цінності саду, в якому зараз перебував. Він навіть не знав, що на світі існує коштовне каміння, яке можна продавати. Та й звідки син бідних батьків міг про це знати?.. Тож він просто споглядав їх і жадав скуштувати усього потроху, адже він думав, що це справжні фрукти, які можна їсти! Та коли він спробував надкусити деякі з них, то був розчарований, бо вони були не ароматні, сочисті й м’якенькі, а сухі й тверді, — словом, абсолютно неїстівні. Тож наївний хлопчина вирішив, що це кольорові скельця-кришталики. «Як то гарно буде бавитися ними з друзями у дворі! А ще ними можна прикрасити наше помешкання…» — подумав Аладдін і нарвав плодів з багатьох дерев, щоб мати різнокольорові скельця для більшої втіхи. Він так захопився, що понабивав ними спершу всі кишені, потім зняв із себе пояса, наклав у нього самоцвітів і знову пов’язав поверх вбрання. Ці скельця йому дуже сподобалися, тому він набрав їх стільки, скільки лишень міг винести, і тільки тоді покинув диво-сад.