А вода бурунилась на коралових рифах, і її пінявість, де-не-де поплямована в чорне, вже не здавалася казковим вінцем: тепер я бачив розірвані кимось кайдани. Принаймні такою видавалася пінява смуга, що нею був обрамлений берег.
Судно, погасивши інерцію, зупинилося. В прозоро-синій воді майнули зелені привиди — акули.
Підвахтові з нічної зміни, яким сьогодні нічого робити, перехилившись через борт, розглядають морських пришельців.
— Боцмане, де твої люди? Чому нікого нема біля лебідки?
Почувши голос з містка, боцман біжить на корму, до гурту, де ми, кілька матросів, скориставшись вільною хвилиною, «травимо баланду».
— Годі патякати! — прогримкотів. — Ще наговоритесь. — І наказав — Зайняти свої місця!
— Тепер дракон вже покаже клас, — нехотя підводячись, зітхає Курбатов.
— Опускання буїв — його пристрасть, — додає Вяткін, наш підшкіпер.
Ми, як альпіністи в горах, один за одним чвалаємо до півбака. Там, у носовій частині, — лебідки.
Ще вранці я стояв біля стерна на останній вахті. А ось тепер, з півдня, у робочій бригаді. Анукін поки що спочиває: стомився, бідолаха!
Курбатов стає біля лебідки. Петраченко розв’язує відтяжки — довгі мотузки, що втримують стріли, які підніматимуть з палуби буї. Мене боцман тримає на побігеньках: подай йому то молоток, то свайку. Сам же клопочеться над кінцями: зрощує багатокілометровий трос з якорем унизу, яким припне над цією улоговиною сейсмоакустичний буй.
На цьому місці ми поставимо один буй, за кілька миль від нього — другий. Самі ж відійдем на значну відстань. Отже, утвориться прямий трикутник. Коли з судна кинемо вибухівку, гідрофони, встановлені на буях, приймуть звукові хвилі, які, пронизавши товщу морського дна, повернуться назад. Хвилі ці неабиякі розвідники. Їм вдається «зазирнути» під дно.
А потім ці показання — швидкість проходження звуку в земній корі — зафіксовані гідрофонами, передаватимуться на «Витязь». Спецапаратура прийме їх. Розшифрувавши хвилі, вчені довідаються, де що лежить під морями-океанами, які корисні копалини там є, а водночас вималюється і рельєф дна.
Курбатов дає команду вмикати лебідку «на підйом». Здригнулося судно: стріла з гаком на тросі раптом підняла буй, і він, як велетенська акула, повис угорі.
— Майна!
Помаленьку, аби не зачепити борт, опускають його на воду.
— Рубати кінці!
І буй одчалює від судна.
— Щасливого плавання!
Пройшовши ще з десяток миль, опускаємо другий, самі ж відходимо від нього, бо при глибинному сейсмічному зондуванні чим далі буї від місця вибухів, тим глибше в дно проникають звукові хвилі, отже, тим більший район досліджень.
— Сейсмічний трикутник збудовано. «Артилерія» — до бою!
Капітан піднімається на місток.
Малим ходом судно йде на північ.
Настала ніч. Проте на судні ніхто не спав.
З гучномовців лящало:
— Підготуватися!
Потім знову:
— Десять… дев’ять… п’ять… два… нуль — бомби за борт!
Корму підкидало; здригалися перебірки, а машина, мов з переляку, раптом затамовувала «подих». Колонада води здіймалася за кормою високо в небо і так само раптово падала, розходячись від того місця широкими колами.
— Ні акул, ні риби, хай йому чорт! — лаявся Григорій Касянович. — Усе порозганяли.
Потім ми зупинились — іхтіологи таки наполягли! Сачки, сіті, хватки — все за борт. Риболовля в розпалі.
Я чимало знав рибалок, але таких затятих не стрічав. Навіть уночі, коли всі сплять, Касянович виходить на «промисел». У його лабораторії десятки банок, де в розчині формаліну змії, кальмари, спрути — повсякденний улов рибалки.
Коли судно лягло в дрейф, Касянович знову взявся за своє: опустив за борт електролампу — з кількаметрової глибини вона жеврів, мов око химери. Сам же з сачком у руці чекає на здобич.
Ніч. Від сяйва електролампи, що йде з глибини, вода синя-синя. На світло збираються більші й менші рибки. Сачок за борт — і вже, дивись, в ньому щось є: кальмар, змія чи якогось дивовижного забарвлення коралова рибка.
Радіє Касянович, аякже — така вдача! А хлопці кепкують:
— Усю живність виловить старий. Моря спорожніють.
На палубі он звивається двометрова акула. Іхтіолог добиває її молотком по голові, та вона, клята, живуча.
Нарешті Касянович розпорює акулі черево і з шлунка виймає кілька рибок та… корок з-під шампанського.
— От жаднюга! — каже. — До того ж з головою видала серед нас любителя чарчини. Речові докази! — І він показує корок.