… З листопада в Бенгальській затоці починається західний дрейф, який залежить від північно-східного вітру. Тоді ж у цих водах змінюються мусони. Побоювання капітана справдилося: ми на собі відчули зміну вітрів.
О третій ночі якось несподівано припустився дощ. Він усе густішав, аж поки не перейшов у зливу. В ходовій рубці хлюпотіла вода. Судно, яке й без того зносило дрейфом на захід, почало тепер гойдатися, ніби натрапило на високі пагорби та глибокі канави.
Настав світанок. А злива не вщухала. Батометри, що їх вночі опустили на глибину, не повернулися; порвався й трос з трубкою для взяття проб грунту.
На судні спохватилися:
— Все кріпити по-штормовому! Задраїти ілюмінатори, двері. Без дозволу капітана на палубу не виходити.
Давня пісня! Таке вже було біля Філіппін.
Перша ознака урагану: високо в небі з’являються неквапливі перисті хмари. Це вони, вісники шторму, линули вчора каравелами Магеллана!
Але то був тільки початок. Враз блакитне небо зблідло, потім потемніло, а повітря стало сухе — нічим дихнути. Тиша, аж у вухах дзвенить.
Та ось на обрії з’явилася чорна цятка. З кожною хвилиною вона більшала. І вже, мов блискавка, розпанахала небо навпіл. Високий, багатометровий стовп води, з кучерявою шапкою вгорі — химера морська, що виповзла з глибин! — наблизившись, затанцював навколо «Витязя». Судно ніби провалюється в прірву. Ще раз — і на палубу обрушуються горн води. Мов гарматні вибухи, гримкоче за бортом, б’є в перебірки. Крен за 40 градусів.
— Торнадо, або інакше, смерч, — каже Ковтанюк. — Прямо по курсу, — пояснив синоптик, — стрілося дві протилежні повітряні течії. Вони й збурили море. Ми на їхньому стику.
Як могли лавірували, аби уникнути зустрічі з ураганом. Та шляхи наші таки зійшлися!
… Коли випогодилось і судно було вже на підступах до Цейлону, учасники експедиції зібралися з’ясувати, що ж зроблено на першому етапі плавання.
Незважаючи на складні метеорологічні умови, науковцям все-таки вдалося виконати намічену програму.
Після сейсмічних досліджень на 18-му градусі повернули на схід, щоб пересікти раніше відкритий підводний хребет, продовження якого передбачалося тут. Здавалося, хребет витягнувся в меридіальному напрямку і йде паралельно іншим молодим складчастим гірським кряжам північної частини Зондської острівної дуги, а отже, належить до її геоантиклинальної системи. Проте дослідники не виявили північного продовження підводного хребта. Там, де пересікли його очікуване продовження, глибини сягали 3000 метрів. Виходить, хребет цей скоріше серединний масив улоговини Андаманського моря (схожий на підводне підвищення центральної частини нашого Охотського моря), а глибока улоговина андаманських вод обмежується лише тамтешнім жолобом, витягнутим уздовж островів…
Далі ми спустилися вниз по схилу Яванського жолоба. Слід зазначити, що в цій частині Зоидської острівної дуги глибоководний жолоб майже не виражений у рельєфі, проте чимало геологів і геофізиків схильні думати, що він продовжується на північ і з’єднується з передгімалайським прогином. Вважали, що передгімалайський передгірний прогин безпосередньо пролягає в Яванському жолобі. Вчені хотіли простежити розгалуження жолоба, гадаючи, що він засипаний у північній частині товщею донних осадків. Сейсмічний розріз показав, що біля підніжжя схилів андаманського острівного хребта справді є заповнений осадками прогин і товщі осадків сягають тут майже трьох кілометрів. Жолоб цей, без сумніву, тягнеться на північ, хоч і не виражений у рельєфі дна.
У затоці, біля 90 градуса східної довготи, — дно надто складного рельєфу. Це можна пояснити існуванням тут зони розлому земної кори… У північній частині Бенгальської затоки «Витязь» провів гравіметричні дослідження і повернув на південь.
Ми були вже майже біля 10-ї паралелі і раптом зупинилися. Після штильових днів погода зіпсувалася. Нас очікувала, висловлюючись мовою синоптиків, конвергенція, тобто шквальний вітер, густа тропічна злива, дев’ятибальний шторм. Все це заважало працювати, хоч буї й поставили, провівши глибинне сейсмічне зондування. Зробили також геофізичну зйомку. Виявилося: під нами в цьому районі Бенгальської затоки рівнинний рельєф дна. Правда, не скрізь рівнинний. Так, між першим і другим виявили вузьку, але глибоку долину, прорізану суспензійними потоками. Це потоки каламутної води, що струмують по дну і не тільки виносять далеко в океан масу осадочного матеріалу, а й проривають на дні борозни, наче ото річкові долини. Характерно, що по краях таких долин намулено високі вали, схожі на прируслові вали в заплавах рік, що виникають під час повені.