Ось коротко про те, що зроблено. Попереду — океан.
НА КОРАЛОВИХ РИФАХ
Берег враз подаленів. Не встигло судно лягти на головний курс, як зелень кокосових гаїв, білопінний вінець прибою, що обрамляв атол, буруни в проходах між кораловими рифами злилися в одну розпливчасту пляму. Та й вона скоро щезла з виднокола, ніби розтанула в мареві жаркого дня.
Ми простували на південь, далі й далі у відкритий океан. Це були вічно теплі води Південної півкулі, безмовний океан, що розкинувся по той бік екватора. Сюди, в приекваторіальну зону, рідко долітають вітри. Безгоміння, штиль — смуга незайманої тиші, яку лиш інколи стривожують тропічні урагани.
Все нижчала Полярна зірка — та, що в нашому краю палає в самій високості, — аж поки не зникла за обрієм. Востаннє бачили її над Бенгальською затокою. Спостерігаючи, як вона згасає, Наталя мовила:
— Прощальний вогник рідного краю…
І тоді небо всіялося незнаними зорями й сузір’ями. Високо над щоглами, розташувавшись невеликим ромбиком, палахкотіли чотири повновиді і одна ледь помітна зірка славетного сузір’я Південного Хреста.
А океан лежав мовчазний, тихий. Тільки там, біля берега, поміж скелями, відчувається, що він недремний; бачиш, як народжуються й помирають хвилі, буруниться водокруть, гримкочуть припливи й відпливи. Тут же ані шелесне — на сотні, тисячі миль тиша.
На південь від Індії, майже на п’ятсот миль в океан витягнулася низка коралових суходолів. Лежать вони з боку морських второваних шляхів, звідусюди оточені підступними рифами й мілинами. Тому їх рідко відвідують мореплавці, хоча з суден, що йдуть із Європи до країн Сходу, прямуючи протокою Восьмого градуса, крізь імлистий серпанок видно цятки землі; пасатні вітри доносять її пряні пахощі. Це — Мальдівський архіпелаг, власне, дві тисячі більших і зовсім малих острівців. Північне закінчення їх, атол Іхавандіфулу, на який ми висаджувались, розташований на 7-му градусі у Північній півкулі землі; атол Аду — південне крило архіпелагу — розкинувся за екватором.
Залящало з усіх гучномовців. Розбудило й мене, змореного вахтою.
— Увага! Увага! Всім — на палубу! — оголошував штурман.
— Пожежна тривога чи, може, тонемо? — спросоння вигукнув хтось із машиністів, намет яких височів поруч з моїм.
— Не знаю, — відказав я, заплутавшись у брезентовому лахмітті куреня, силкуючись вибратися з нього.
— Дивіться уважно! — волав штурман. — Прямо по курсу, де чорні плями на воді, лежить лінія. То екватор. Підготуватися до зустрічі з Нептуном.
Ось воно що! Цікаво глянути.
Під розкотисте виття корабельного гудка, яким вітали морського царя, виповзаю з намету… У-ух, яка задуха. А сонце в зеніті, прямовисне. Високі щогли, і люди на палубі — без тіней. Океан, небо — все залито сонячною повінню. Плями на воді? Чи я сонний, чи, може, штурман фантазує, бо ніяких плям не бачу. Вода як вода, синя-синя. Від краю до краю захлюпано нею виднокола. Але судно таки зупинилося — стих гуркіт машин; течія розвернула нас на 180 градусів: екватор лежав тепер десь за кормою.
З численних розваг, які знають і знали з давніх-давен моряки, аби скрасити своє одноманітне плавання, свято Нептуна чи не найкраще. На «Витязі» до нього готувалися вже кілька днів: «русалки» — хлопці з машинної команди, шили барвисте вбрання; «чорти» — синоптики, гідрологи та матрос Петраченко — з паклі плели короткі натільні спіднички, фарбуючи їх у чорне. Наш Дерев’яний, себто корабельний тесля, спорудив басейн і довгу диктову трубу — «чистилище».
По судну пролунало:
— Його величність Нептун!
У «коштовній» золотій коропі, оточений «царедворцями» і «слугами», на високий трон — ящик з-під мила піднімається володар морів.
— Капітан!
Натовп розступився, пропускаючи капітана… Розпитування тривало довго: що за судно, куди і чого прямує і чому раптом його, Нептуна, потривожили гудками. Все як с розповів капітан: і про тайфун біля Філіппін, і про торнадо в Бенгальській затоці.
— Годі! Досить докорів! — перебив Нептун. — Не ваші болі мене цікавлять, а те, що ви встигли зробити.
Йому розповіли про дослідження підводних хребтів, улоговин. В океанології Нептун розуміється! На слова капітана про те, що в Бенгальській затоці шторм не дав можливість вивчити дно і відроги гірського кряжа, Нептун зауважив: