Потім нас запросили у високогірне поселення… Мешканці його в чудернацьких татуїровках: в одних саме обличчя, в інших усе тіло розмальовано. Переді мною дівчина, чарівна дикунка. Тіло з голови до п’ят у візерунках; здається, на ній смугастий тільник, який у нас носять матроси. Коли вона народилася, чоло її стягнули стрічкою з кори, і голова тепер, як і в кожного меланезійця, видовжена вгору, знизу волосся стрижуть під «макітру».
Наче костомахи, біліють обчухрані стовбури дерев. Чого вони такі? Старий меланезієць надсік дерево, здер кору. Подав шматочок мені. З кори роблять одяг. Спочатку її, як у нас коноплі, б’ють, потім білять на сонці. А тоді вже фарбують, виготовляють пов’язки.
Коли ми прийшли сюди, сонце стояло в зеніті. Була нестерпна спека. Село ніби вимерло — ні душі, тільки на галяві сидів вождь і, підібгавши ноги, жував бетель — наркотик, який навівав на нього дрімоту. Десь через годину-другу ми сиділи вже коло хижки, чекаючи вечері. На вогнищі пеклися плоди хлібного дерева завбільшки з людську голову. Смаком вони схожі на недопечений корж. Старий меланезієць розповів: кілька днів тому його син одружився. Гості веселилися, була смажена свиня, обкладена фруктами. З невісткою йому, старому Яргуну, пощастило — син придбав дружину дешево: всього за десять низок перламутрових черепашок. Ціна на дівчат підвищується чи падає залежно від віку нареченої. Чотирнадцятирічна дівчина коштує вісімдесят чи сто низок черепашок, коли ж нареченій перевалило за двадцять, її можна купити навіть… за десять низок. За таку ціну можна придбати і підсвинка чи собаку.
Тут, на Новобританському острові, зустрів я подружжя — чеха Володимира Когута і естонку Ельзу… Володимир показує свої трофеї — велетенські барабани, стріли, бамбукові сопілки — речі, що йому подарували гірські племена, коли він лікар-рентгенолог, обходив острів.
Вже котру годину сидимо в його хатині під трепетним пальмовим гіллям. З нами Торує, знайомий нашого господаря, хлопець з племені толаї.
Згустилися сутінки. З гір потягло прохолодою — то прокинувся береговий бриз. Над океаном повис місяць. Я держу в руках шкіру велетенського змія, щойно забитого в джунглях. Шкура — для мене. І я взяв подарунок, але не знаю, що з ним робити. Помітивши моє вагання, Торує щось шепнув Володимирові, а той — мені:
— Бери, бери — знадобиться. Торує хоче тобі щось розказати.
І хлопець розповів легенду, яку передають у його племені з покоління в покоління.
Он який повновидий місяць світить: щоки, губи, ніс. Не важко зрозуміти, хто він. Його звуть То Пурго, що означає — дурень, бо він і справді пришелепкуватий. Колись давно на цьому березі жило їх двоє — пришелець То Пурго та ще його старший брат То Кабінана. Вони були всевладні. Спочатку посадили пальми, а в море кинули рибу. В лісах же закишіло зміями. Потім на острові з’явилися й люди — ловці черепах, рибалки. Якось старший брат сказав То Пурго, щоб він зійшов на землю і подарував людям безсмертя, а зміям вкоротив віку.
Але Пурго все переплутав: зміям велів міняти шкіру і довго жити, а на людей накликав різні хвороби.
— Але якщо зміїною шкірою обв’язатися, коли настає повний місяць, — закінчив свою розповідь Торує, — то й до старої людини повертається сила й молодість.
Я покірно взяв подаровану мені «шкуру безсмертя». Повернувшись на судпо, подарував її Касяновичу, і собі про вояк випадок відрізав шматочок: може й справді стану безсмертним!
ЧОРНИЙ БЕРЕГ
Меланезію — острови Санта-Крус, Нові Гебріди, Нову Британію, Соломонові, розкидані в західній частині Тихого океану, — називають Чорною Землею через темний колір шкіри остров’ян. «Витязь» — на острові Бугенвіль, південній частині Соломонових островів: До Одеси звідси майже тридцять тисяч кілометрів. З нашої країни за всю багатовікову історію мореплавства ми перші зайшли сюди.
Давно колись, за часів великих географічних відкриттів, була легенда, що десь на півдні лежить земля Офір і там сховані скарби біблейського царя Соломона. Іспанські мореплавці багато віків тому пристали до цих берегів і, повіривши в реальність цієї вигадки, назвали острови Соломоновими. Хтозна, може, вони й не зовсім помилилися, бо золота в тутешніх надрах багато й понині. По крупинці добувають його в похмурих копальнях остров’яни, темношкірі меланезійці.
Якір віддано. Тихе плесо лагуни. Сюди з океану не докочуються хвилі — вона розбиваються об коралові рифи Вагомородо і Тунані. Підходи небезпечні. «Витязь» ішов із швидкістю всього три вузли, а дозорці чатували навіть на салінгу фок-щогли.