Он як хочеться йому похвалитись братом! Бо ж там, на селі, я відміна! А так: «братова рука»! Може, поїду в Розлогу, може, й намалюю… Але тепер ні! Тепер до моїх візій. Ще мушу натерти фарби. Як це багато часу забирає. Наталка обіцяла комплект англійських фарб. Моя люба Наталка!
Цілісінький тиждень сам. Навіть Ромка не бачив. Наталка обіцяла писати, але не пише. Обіцяла багато, але мовчить. Мовчу і я. Та мені тепер не до листів. Я малюю. Скинув із стіни ненависну композицію й повісив туди свого філософа. Він майже готовий. Боюсь кінчати, щоб не попсувати, хоч бачу, що треба. Голова з лінією шиї й зігнутої руки творить еліпсу. Голова — тепла пляма і зовсім непогані очі. Тло трошки неспокійне, але я стушкую його. Хай не буде неспокою на цьому полотні! Мене обходять формальні проблеми, а неспокій мимоволі породжує літературу.
Дика вдача моя! Я радію, що тепер сам, що ніхто не заважає. А хотів би, щоб хтось нарешті прийшов і сказав своє слово! Може, попросити Чуба або Нечитайла?
Коли запав вечір, я вийшов поблукати своїми вулицями. Я ні про що не хотів думати, я відпочивав. Виходячи, помітив світло наверху. Невже моя модель вернулася з вакацій? Може зайти туди? Краще ні. Побіг я в напрямі святоюрського саду, під високі дерева, де перед очима покоїться силует храму на вечірньому небі.
Чи я романтик? Мистці мусять бути романтиками, інакше їхні твори діятимуть на сприймача, як газета з цікавими, але спізненими новинами.
Я довго сидів на самотній лавочці, і мені важко було покинути цю самотину серед міського гамору. Важко було вертатись у вилюднений «Качиний діл». А, проте, однієї хвилини, наче підштовхнутий, я підвівся й з незвичайною скорістю поспішав додому. На порозі лежав великий білий конверт. Моя господиня розмашистим скісним почерком запрошувала зайти до неї.
— Може б піти!
Уважно приглядався я у віконну шибу сердитий на себе, невдоволений своїм виглядом, пригладжував волосся, вигладжував штани, а краватка ніяк не хотіла зав'язатись модним вузлом. О, який я! Дивлячись на руки, черевики, кидаючи на себе останній критичний погляд, я пломенів внутрішнім вогнем. Мені було до млості приємно.
Вискочив я з підвалу й легкими кроками, наче б мав крила Меркурія при черевиках, біг до важких дверей з левиною голівкою.
Я хвилююся. Але це так собі! «Я ж кохаю Наталку, кохаю»… — не встиг шепнути собі. зачиняючи двері.
В освітленому куті «нашої» півокруглої вітальні сиділо дві жінки. Моя модель привіталась зі мною і відхилилась. З-за плечей вискочила Наталка.
Я спалахнув. Як же так? Не попередила не написала… Господиня кидала на нас допитливі погляди. Що ж мені було робити? Я зніяковів. Я злякався свого вигладженого волосся, модної краватки. Там, над Дністром. я не блищав тією робленою елегантністю. Чи це не кидалось у вічі? Та це лише моя неспокійна совість підсовувала моїй благородній дівчині низькі підозріння.
Наталка всміхалася усміхом Джоконди, екзотична, пахнула чимсь невловним. І це я вгадав, — то був запах полину. Вона з подивом дивилась на мене й сказала:
— Як він гарно загорів на нашому сонці, правда?
Це було не до мене, ні!
Обидві безцеремонно мене оглядали, аж я відвернувся до стіни. О диво! Там стояли рядочком мої пейзажі, «капелюшки», мої рисунки із Сновидова. Сердешна Наталка привезла їх сюди і, може, тому мене покликали. Власне, про ці картини вони й розмовляли. Говорили про них, як про свої власні речі. Чи не збирались самі їх виставляти, не дай Боже?
— Мої дорогі пані,— обізвався я. — Бачу, що я у вашому ясирі по саму шию. Навіть мої картини вже мені не належать. Може, не маю права й ними розпорядитись…
— То справді дуже шляхетно з його боку, — сказала Наталка, і цим разом також не до мене. — Це влегшить наші справи…
— Які справи? — запитав я просто, осмілений трохи їхніми мінами.
Вони переглянулись.
— Врешті, може, скажемо. Тут немає чого скривати.
— Слухай уважно, — додала Наталка.
І пані почала:
— Товариство Прихильників Мистецтва влаштовує виставку. Не таку виставку професійну чи ідеологічну, чи групову, а, скажу вам просто, продаж картин. У касу посадимо якусь гарну жіночку, от хоч би Наталку, якщо вона погодиться і успіх запевнений. Таким чином ви собі назбираєте трохи грошей, і… Наталка каже, що хочете поїхати в Париж. Поїдете собі туди. Коли ми за справу беремось, напевно поїдете.