— Не нудно тут йому? — поцікавився я корабельним життям української аристократії.
— А нехай звикає! Він тепер юнга. Мічмани його люблять, — відповів Орест і погладив сина по голівці. Хлопчик відкусив добрий шмат бутерброду.
Як виявилось, сусіди по каюті — не просто пасажири. Орест шив військово-морський прапор корабля. Тканина підозріло нагадувала нове біле простирадло. На неї лягали сині смуги у вигляді хреста. Шити українські прапори — покликання пана Ореста. Спочатку шив державні. Їх встановлювали на міських ратушах західноукраїнських міст, а потім і на урядових будів лях в Києві. Тепер з-під вправних рук Ореста виходили морські штандарти.
Через декілька днів до Керчі прилетів міністерський літак з журналістами. Телевізійники встановили на вертолітній палубі штативи і камери. Поряд снували прудкі фотокореспонденти. Десятки об’єктивів нервово супроводжували біле полотнище із синім хрестом. Прапор затріпотів над кормою «Гетьмана Сагайдачного». Світові агенції написали про появу нового корабля ВМС України. За звичай також згадали про невирішеність проблем розподілу Чорноморського флоту та тривале російсько-українське протистояння у Криму.
Кореспонденти приїжджали недаремно. В редакціях на матеріалах про «Сагайдачний» з’являлись позначки: терміново в номер чи ефір. Тож, водночас кожен із журналістів зробив ще один успішний крок на шляху професійної кар’єри. Як, наприклад, Пол Андерсон, який в Керчі готував свій перший сюжет для Бі-Бі-Сі. Ми розговорились ще в автобусі. Пол не був впевненим, що його матеріал покажуть в повному обсязі. Пол був лише початківцем. Тому все залежало від його керівництва.
Через вісім років я вгледів Пола серед натовпу кореспондентів, які зібрались перед головною брамою найбільшої військової бази Сполучених Штатів у Європі. В Косово прилітав президент Джорж дабл ю Буш. На той час Пол вже став «зірковим» журналістом Бі-Бі-Сі. На телеекрані регулярно можна було бачити його «стендапи» з різних «гарячих точок». Ми пізнали одне одного і знову розговорились. Пол сказав, що тоді в Керчі все дійсно було важливо. І він ніколи не забуде свій перший репортаж. Я ж розповів, як росіяни не давали «Гетьману Сагайдачному» пришвартуватись в Севастополі. І що високопосадовий офіцер Чорноморського флоту з криком «Бляха-муха!» рубав сокирою швартові фрегата. Через три роки після урочистого підйому прапора «Сагайдачний» перетнув Атлантичний океан і на радість українській діаспорі кинув якір у водах Гудзону. На той час фрегат став незмінним флагманом. На його палубі екіпаж неодноразово салютував Президенту України.
Репортер Пол Андерсон слухав, і в його очах можна було прочитати ностальгію за минулим. А потім на брамі американської військової бази служба безпеки почала перевіряти журналістів та їх обладнання. І з Полом ми більше не говорили. На той час «world news» стало прибуття Буша до Косово.
А колись в Керчі в мічманській каюті дивакуватий пан Орест старанно колов голкою шмат білої тканини, нашиваючи на неї синій хрест. Поряд дзигою крутився хлопчина в костюмчику з матроським гюйсом і їв мічманський бутерброд.
— Ти, синку, уважно з прапором! В тебе руки масні від масла! — миролюбно бурчав граф…
В прес-центрі було багато роботи. Навіть ввечері вдома ми моніторили різні телеканали. Вранці зводили все до одного огляду преси. До цього ревю входили також текстові вижимки з газет. Російські засоби мас-медіа та їх кримські клони давали Україні всього 2–3 місяці для повного економічного колапсу.
Севастополь тим часом розпирало від усвідомлення свого героїчного минулого та важливості сучасного історичного моменту.
Повітря «міста дружби братніх слов’янських народів» отруювали розповіді про «бандерівський флот» і казково високі зарплати на флоті Чорноморському. На площі адмірала Нахімова не припинялись мітинги. Українським морякам вказували на шлях з Севастополя на Одесу. Добрими новинами на ті часи були репортажі про ВМС України на «немодному» в регіоні УТ-1, а також ті публікації в місцевих газетах, в яких про нас писали більшменш нейтрально.
На столі начальника безперервно дзеленчав телефон.
Журналістські голоси збуджено запитували:
— Ну що, які сьогодні новини? Що новенького?