Старшому лейтенанту Роману Білостигнюку не пощастило. Під час чергової «напруги» на «чек-пойнті» він поспішав з табору до воріт «Уест-Фру» і впав. Пошкодив пальця об автомат.
Мізинець, здавалося б, дурниця. Але французький лікар в таборі стривожено закивав головою. Глибока рана, перерізано нерв, можливо ушкоджено суглоб. Тільки серйозна операція може відновити рухливість пальця.
Супроводжую потерпілого. Летимо на «Роттердам». Приязні голландські лікарі готові допомогти, але… Рентгенівські знімки показують, що операцію такого рівня на кораблі не зробити.
Залишається британський госпіталь десь на березі, або французькі лікарі на нашому ж рідному «Сіроко». Переговори з французами завершуються доброю звісткою для Білостигнюка. На «Сіроко» беруться за таку операцію. Знову переліт на гелікоптері. І знову лікарі, і знову рентгенівські знімки. Постраждалий в «тільнику» винувато посміхається перед тим, як наркоз змушує його забути про біль.
Французька «Пума» наступного дня доставляє мене до «Уест-Фру». Білостигнюк під наглядом лікарів ще два дні буде на «Сіроко», командир якого П'єр Марі Депланк з гордістю промовив з приводу появи на борту хворого: «Ми завжди дбаємо, щоб у нас були добрі лікарі».
Старший лейтенант Роман Білостигнюк повернувся веселий і щасливий. Палець в бинтах, а в руці пакет всіляких сувенірів на добру пам'ять від лікарів. НАТО врятувало мізинець нашого старлея! Хлопцю все ж пощастило, що попав на чудових французьких лікарів.
Наше прогресивне екіпірування, втілене в обриси камуфляжного рюкзака, не витримує випробування навчаннями.
Рвуться лямки, летять заклепки. З таким рюкзаком загалом добре хіба що зображати стиль «а-ля мілітарі», а не воювати. Що вже й говорити про інші речі. Наприклад, «берці», в яких місяцями тупотить українська піхота. Важкі, збивають ноги. Щоб якось підігнати таке взуття, наші перебивають дірки, щоб шнурівка була тугішою. Так хоча б ноги не повивертаєш, коли будеш стрибати.
А ще рветься так звана розгрузка — жилет на груди для набоїв. Та й бушлати під дощем мокнуть. Камуфляжна накидка типу «пончо» теж не для дощів.
Але є, перепрошую за пафосний стиль, невичерпний ентузіазм бути дійсно морською піхотою. Є й досвід чималий.
Командир роти Ігор Татарченко, наприклад, брав участь у всіх міжнародних навчаннях з 1998 року. Навчався у Великобританії — на курсах «командо». Те ж саме стосується й інших офіцерів.
І ще важлива деталь: мовний бар'єр вже давно для більшості українських офіцерів — не бар'єр. Неодноразово так було, що британці підходять щось з'ясувати, з надією запитуючи, чи розуміють наші англійську. А у відповідь — ніяких проблем, мовляв, з англійською все гаразд.
Наші морські піхотинці завоювали симпатії зарубіжних колег. Наші готові до будь-яких випробувань — допомагати біженцям, знищувати «терористів», патрулювати в негоду. Командир батальйону полковник Ерік Фурне каже, що йому було за честь працювати з українцями. І якщо, не дай Боже, реальні бойові дії — полковник, без усіляких сумнівів, взяв би до складу своїх сил морських піхотинців з України. Це були щирі слова — всі відчули.
Коротке прощання біля ангарів «Уест-Фру». Українці презентують свої традиційні сувеніри — керамічну чашку з емблемою, календарі з морським піхотинцем. До речі, на календарі, віддрукованому у фотоательє Феодосії, капітан Олександр Єсін.
І поки французи всі як один уважно розглядають плакатне зображення нашого товариша, лейтенант Костя Суханюк несподівано вимовляє: «Голосуйте за Єсіна!» Тобто майже як за Єльцина.
Спочатку регочуть наші. Після перекладу — французи. Тим часом з наших рюкзаків з’являється й пляшка горілки «Неміров».
Обличчя французів стають злегка напруженими. Вони все ще свято вірять, що ми звикли хлебтати горілку, як воду, і їм ніколи за нами не вгнатися. Але після прощальних «ста грам» на обличчях — посмішки. Всі знову відчувають себе рівними серед рівних.
Декілька годин в Единбурзі, де все просякнуте шотландським духом, в очах мигтить від традиційної тканини в клітинку.
Звуки волинок супроводжують навіть під час «екскурсій» до магазинів. Дві ночі в старовинних Казармах Редфорда, де з 1914-го року, схоже, робили лише косметичні ремонти, а все напрочуд чисто і приведене до ладу. Кожна деталь там — від старовинних, схожих на замки, будівель до безлічі оригінальних картин із зображеннями різноманітних батальних сцен — розповідає про історію.