І вона дала результати, дозволивши з першого разу пройти екзамен і отримати права.
Дуже шкода, що вони пролежали без діла двадцять років.
Все треба було починати з нуля.
Бідні українські офіцери стали заручниками свого невисокого матеріального статку та традицій непереможної Радянської Армії. В наших військах офіцерів обслуговують водії. Сідаєш «старшим машини», ставиш підпис на шляховому листку (ніби ти краще знаєш за водія, як тому треба їхати). Потім вперед! Якщо водія нема, а це буває дуже часто — офіцери української армії їдуть автобусами чи тролейбусами. Бо ж армія завжди з народом! Товаришу полковник, поступіться місцем дамі і не штовхайте своїм кашкетом кондуктора!
В ООН серед військових спостерігачів — всі водії, незалежно від звання. Чиркнув пластиковою карткою-правами по «кар логу» в машині. Електроніка зчитала твій код і не тільки розблокувала авто, але й одразу почала «шпигувати» за твоїм лімітом швидкості. Порушив, вирішив «поганяти» — а комп’ютер вже й «стуконув» у головний транспортний офіс. І там тебе чекає перше з трьох можливих попереджень. Але це вже інша проблема. Головне ж, що за кермом і теоретично, і практично можуть бути всі — від генерала до лейтенанта. В Косові, в штабі КФОР, де командувала НАТО, теж всі «драйвери». Офіцер йде до транспортної роти, показує заявку і йому видають ключі від авто.
Заправився і поїхав куди потрібно. Полковник за кермом — це нормально. А що вражає найбільше — водити можуть всі! Тому що там, у них на батьківщині, ніхто ніколи не молився на купу заліза, розповідаючи друзям скільки років збирав гроші на придбання «Москвича». Там у них нема такого дебільного поняття, як «автолюбитель», що передбачає обов’язкову передплату журналу «За рулем» і захоплюючі вихідні під черевом автомобіля з гайковим ключем, який завжди лежить в гаражі поряд з трилітровими слоїками домашньої консервації. Нещасні наші люди!
Бідні наші офіцери, більшості з яких так і не судилося зрозуміти свого принизливого становища!
Правда, й там у них бувають дуже специфічні шоферюги.
Одному з французьких офіцерів на ймення Ерік «вдалось» за чотири місяці миротворчої місії розбити чотири службових машини. Остання ДТП сталась буквально за день до від’їзду з Косова.
Ерік попросив машину директора прес-центру і того ж вечора розбив її, чим сильно розлютив німецького полковника. Але як би там не було, автомобіль — це свобода пересування.
Дороги Кавказу для мене були відкриті. Звичайно, ті дороги, які вже розміновано. І ще потрібно було завжди пам’ятати, що практично скрізь на дорогах розгулюють коні, корови й свині. З коровами якось легше, бо вони мирно сплять на середині дороги, де не так докучають кусючі комахи. А от свині, прудкі й піджарі, як хорти, місцеві свині, дуже підступні створіння.
Військові спостерігачі називають їх «п’ятдесят баксів». Тому що, не дай Боже, зіб’єш тварину — хазяї одразу влаштують гвалт. І вимагатимуть ті самі п’ятдесят доларів компенсації. Є у свиней й інше прізвисько. Іноземцям дуже важко вимовити російське слово «поросьонок». Хто вимовляє «поносьонок», хто — «паласьорок». Один військовий спостерігач з далекої азійської країни так довго ламав язика, що дійшов до відчаю. В повному безсиллі перед великою і могучою російською мовою він заплющив очі і заволав:
— Панасонік! Ця тварина називається панасонік!
Це було геніально! Зрозуміло і вимовляти легко. От скрізь і бігають з того часу «панасоніки», в яких на шиї кумедна конструкція з трьох стирчачих патиків у вигляді трикутника. Це для того, щоб крізь огорожі до сусідів не пролазили. Бігають, рохкають, риються в болотах, поглядаючи на прудкі оонівські «Тойоти» та броньовані «Наяли» й «Скаути». У тварин і «інших учасників дорожнього руху» свої маршрути. І нехай би вони ніколи не перетинались. Справа навіть не в грошовій компенсації за самовбивцю-підсвинка. Просто нехай всі живуть! Живуть і поважають закони, в тому числі святі Правила дорожнього руху.
Завжди пам’ятати про це наказали в твоїй рідній країні, яка довірила тобі почесну місію воїна-миротворця.
Радіочек
— Good morning Gali Paradise! This is Four Four. We start our radio check. House Zero One, morning radio check![13]
Бадьорий голос чергового по сектору лунає з десятків переносних «Моторол» в розторощеному війною містечку. В моїй кімнаті радіостанція стоїть на древньому трюмо. За ним колись наводили красу доньки господині дому. Голос чергового чутно також з інших кімнат — там мешкають інші офіцери нашого українського міні-контингенту. Ранкова перекличка перехоплює за сніданком або за процесом шкрябання бритвою по щетині.
13
Доброго ранку, Райське Галі! Це Сорок Четвертий. Починаємо нашу ранкову радіоперекличку. Будинок Нуль Один, ранкова радіоперекличка! (