Слово «пропаганда» в’їлось у нашу свідомість міцно. Колись училищний викладач на кафедрі журналістики давав нам під запис вислів вождя революції про те, що газета — колективний пропагандист, агітатор і організатор. Шурхотіли кулькові ручки, виписуючи в зошитах для конспектів правильні слова. Навіть ті, хто після наряду чи «самоходу» у місто тихцем дрімав на «парах», уловили безсмертну ідеологічну формулу. Тому що вона була скрізь — на стендах, у конспектах, звучала на заліках і екзаменах. І важко було уявити, що слівце «пропаганда» може означати ніщо інше, ніж брехню. Для цього мені треба було поїхати у миротворчу місію. У розмові за пивом з речником нашого пресцентру, колишнім командиром ескадрильї реактивних винищувачів, Роєм Брауном це слівце прозвучало по відношенню до однієї газети. Браун сказав:
— Не газета, а просто — пропаганда.
Лінива розмова після важкого дня, розбавлена недорогим німецьким пивом з бляшанок. В ній, як крупинка золота серед гори піску, намитого настирливим золотошукачем, раптом зблиснуло велике одкровення. Пропаганда — це брехня.
Для того щоб отримати підтвердження цього відкриття, не варто звертатись до радянських або сучасних російських, та й українських, словників. Там, у розділі на літеру «П», ви знайдете лише такі слова: «Поширення і постійне, глибоке та детальне роз’яснення яких-небудь ідей, поглядів, знань, агітація, популяризація». Але відкрийте якесь з видань англомовної країни або ж наберіть в Інтернеті на сторінці «пошук» англійською «propaganda». І ви напевно ж знайдете дещо інше: «Пропаганда — систематичне маніпулювання громадською думкою, в основному завдяки використанню ура-патріотизму, ораторського мистецтва, публікацій». «Впродовж XX століття в ліберальному західному суспільстві термін остаточно набув негативного підтексту з огляду на схильність керівництва Радянського Союзу і гітлерівської Німеччини до методів пропаганди».
У цьому, для себе особисто, я знайшов ключ до розгадки. Всі філософські теревені про «загниваючий Захід», «особливий шлях» і «особливе призначення», «несумісність демократії і нашого менталітету» розкриваються під особливим кутом. Найсумніше те, що пропаганда як радянський код життя продовжує існувати.
Навчання «Сі Бриз-2006» було зірвано. Російська пропаганда перемогла здоровий глузд. Але якщо оцінювати подію, з точки зору звичайної людини, наслідки могли бути гіршими. Особисто я, коли обговорював зі своїми колегами ідею оголошення голодування, подумки готувався до найгіршої розв’язки.
Мене могли виперти з військової служби. Навіть попри те, що в Україні стало більше демократії. Випнути за те, що затіяв бунт. Могли змусити одягнути цивільного піджака. А до піджаків просто не звик. Зате знаю, що найкраща і найпрактичніша одежа у світі — це джинси. Морська офіцерська тужурка — просто звично. На тужурці, на планці нагород, є й дві інтернаціональні: одна натівська медаль і одна оонівська. Для мене вони — свідчення, що я був не просто «писакою». Пройшов те, що мають проходити справжні військові.
Поки політики вправляються в риториці, змальовуючи українцям захоплюючі перспективи розвитку країни, я знаходжу можливість бути самим собою. Коли пишу цю книжку або сідаю у свій «Форд», куплений на зароблені у місії гроші, запускаю двигуна і вмикаю сольний альбом Тоні Айоммі. Тоді світ стає простим і зрозумілим. Світ — це дорога, на якій ніколи ловити гав. А наші радості — пронизливі соло на гітарі «гібсон», які супроводжують під час подорожі.
Між іншим, через рік черговий «Сі Бриз» відбувся за планом…
Албі бек
У Косові був гуцульський фестиваль. Його назвали міжнародним, але й так ясно, що нема місця на землі, де б не було косівчан. Час від часу вони приїздять додому.
Найважче зібрати їх в рідному місті в один час. Це майже вдалось. І хоча фестиваль тривав всього три дні, цього було достатньо, щоб згадати легенди і бувальщини про чудесне місто серед Карпат, де дихається легко, а дощі йдуть так часто, що на це ніхто не звертає уваги.
Поїзд «Львів — Чернівці» човгає до кінцевого пункту всю ніч.
Це зручно з огляду на те, що вам сходити в Коломиї вранці, а не серед ночі, як з перемишлянського. Але чомусь саме цього поїзду не торкнулись революційні зміни в «Укрзалізниці». Займаю місце в купе, де страшно холодно. Провідниця каже: опалювати ще не сезон. Але я у відпустці і їду на фестиваль, тому від цих слів навіть не сумно. В коридорі вагона звучить англійська з м’яким акцентом. Француз разом з перекладачкою також їдуть дивитись гуцульську культуру. Косівщина завжди була місцем, куди рекомендували поїхати, щоб побачити «щось особливе».