Місцеві політики, яким Чернець Істмен робив усілякі послуги, завжди публічно заперечували існування банд або заявляли, що йдеться лише про товариства, створювані з метою організації дозвілля та розваг. Нерозважлива битва під Рівінґтонським мостом їх занепокоїла. Вони викликали обох ватажків і зажадали, щоб ті уклали між собою мир. Келлі (який чудово розумів, що політики зможуть захистити їх від поліції ліпше за будь-які револьвери) негайно погодився; проте Іствуд (чиє могутнє тіло підбурювало його гординю) прагнув нової стрілянини й нових сутичок. Він відмовився, й політики змушені були пригрозити йому в’язницею. Зрештою два знамениті бандитські вожді зійшлися в барі на переговори, у кожного в зубах сигара, права рука — на руків’ї револьвера, зграя пильних головорізів навкруг. Рішення було суто американським: розв’язати суперечку боксерським двобоєм. Келлі був чудовим боксером. Матч відбувся в одному з бараків і став подією надзвичайною. За ним спостерігали сто сорок глядачів — браві хлопці в капелюхах-циліндрах набакир, жінки з високими монументальними зачісками. Бій тривав дві години й закінчився цілковитим взаємним виснаженням. Через тиждень знову затріскотіли постріли. Ченця заарештували, невідомо в котрий раз. Заступники відмовилися від нього з полегкістю; суддя дав Істмену десять років в'язниці, які тому й довелося відсидіти.
Коли все ще спантеличений Чернець вийшов із Сінґ-Сінґа, тисяча двісті хлопців з його банди розбрелися хто куди. Йому не вдалося зібрати їх знову, й тоді він вирішив діяти самостійно. 8 вересня 1917 року він учинив безлад на вулиці. А 9 вересня вирішив узяти участь у безладі набагато більших масштабів і завербувався в піхотний полк.
Нам відомі деякі подробиці з його військової кар’єри. Ми знаємо, що він був рішуче налаштований проти захоплення ворожих солдатів у полон і що одного разу (застосувавши рушничний приклад) перешкодив цій ганебній практиці. Знаємо також, що йому вдалося втекти зі шпиталю й повернутися на передову. Знаємо, що він відзначився в бою під Монфоконом{35}. Знаємо, він потім розповідав, що, мовляв, деякі танці на Бауері{36} куди небезпечніші, ніж та європейська війна.
25 грудня 1920 року мертве тіло Ченця Істмена знайшли на одній з центральних вулиць Нью-Йорка. У ньому виявили п’ять куль. У щасливому невіданні смерті якийсь кіт звичайної породи розгублено терся навколо нього.
Некорисливий убивця Білл Гаріґен
Образ Арізонського краю — це перше, що постає в уяві; образ Арізонського краю і штату Нью-Мексико, цих земель, які лежать на славному фундаменті зі срібла та золота, земель запаморочливих і примарних, земель монументального плоскогір’я і ніжних кольорів, земель з білим блиском скелета, очищеного птахами. На цих землях перед нами постає інший образ, образ Малюка Біллі — вершника, який наче вріс у коня, хлопця з пістолетами, гучні постріли яких оглашають пустелю, а кулі, що з них вилітають, убивають на великій відстані, мов якимись чарами.