І раптом згадав. У Робінзона на острові теж був смугастий папуга, правда, трохи більший, та хіба мій Чистун дурніший за інших папуг?
Більше тижня щодня навчав я Чистуна. Від тих занять я аж очманів. Двічі помилково назвав тата Чистуном. А коли пан Фількендорф, наш новий вчитель фізкультури, прийшов у клас, і всі ми називали свої прізвища, я сказав: «Чистун Ціттербаке».
В класі знявся страшенний регіт. Вчитель щось собі занотував, а мені тільки лишалося здогадуватись, що він подумав про мене. На перерві мене присоромив Петер, голова ради нашого загону. Тоді я пішов до пана Фількендорфа і пояснив:
— Пане Фількендорф… вибачте мені, це не жарт. Насправді мене звати Альфонсом, а не Чистуном, а Чистуна треба навчити розмовляти. Я весь час повторюю «Чистун, Чистун», — і це слово застрягло у моїй голові.
З мого пояснення пан Фількендорф, мабуть, нічого не второпав. Я ще щось пробелькотів і кинувся геть. Ні, так не може бути далі. Я порадився з Ервіном. Він теж тримає вдома тварин і доглядає звірят нашого класу — тих, що в зеленому куточку.
— Це зовсім просто, — сказав Ервін, — треба тільки дресирувати і до того ж правильно.
Ервін теж більше нічого не знав. Він тільки додав, що треба пильнувати, бо можна підхопити дуже небезпечної папужої хвороби. Я злякався. Може, у мене вже є ця хвороба, якщо я на себе та на інших людей кажу «Чистун». В наступні дні я тільки й робив, що прислухався, чи не загострюється у мене папужа хвороба. Та ніяких змін не помічав. Тим часом я все обмірковував, як мені дресирувати Чистуна. Ервін дав мені нову пораду: шукати книжки про дресирування. Я витрусив із скарбнички всі свої заощадження і пішов до книгарні.
— Ну, малий, — сказала мені продавщиця, — що тобі: книжечку з малюнками чи цікаву казку?
Я почервонів, не знав, що й сказати. Хіба ж я малий? Якусь мить ми мовчки дивилися одне на одного.
— То чого тобі? — допитувалася продавщиця.
Поки я мовчав, спантеличений отим «малий», вона дістала з полиці книжку:
— Глянь, ось тут гарні оповідання і казки.
— Нічого не сказавши, я обернувся і кинувся навтікача. Невже це таки папужа хвороба у мене?
Перебіг через дві вулиці й надибав іншу книгарню. Зайшов і відразу сказав продавщиці:
— Добридень! Мені потрібна книжка про дресирування тварин.
Там було безліч гарних книжок: про мурашок, коней, левів, жаб, але жодної про смугастих папуг. Продавщиця показала мені ще книжки про співочих пташок та орлів.
— А про смугастих папуг? — поцікавився я. Такої не було. Про дресирування взагалі була тільки одна — «Як я дресирую свого собаку». Але ж Чистун не собака. Одначе просто обернутись і піти я не міг. Мені довелося купити цю книжку, хоч і коштувала вона чималенько. Вдома я перечитав її всю.
Що ж, може, ще куплю собі собаку. Собака скрізь ходитиме зі мною, виконуватиме мої команди, а коли щось загублю, принесе. А ще кусатиме моїх ворогів. Тоді нехай хтось спробує дражнити мене!
А може, ця книжка добра і для Чистуна? Я став наказувати йому: «Дай лапу» і «На місце», — але він ніби й не чув. Ні, з такою книжкою не навчу я Чистуна розмовляти.
Я почав усе спочатку. Два тижні підряд щодня по годині повторював «Чистун, Чистун, Чистун…» Потім я захворів — почало боліти горло. Лікар сказав, що це від перенапруження. Я повернувся додому дуже сердитий. А все через Чистуна.
— Ти дурний! — крикнув я.
Чистун кивнув, подивився на мене своїми оченятами-вуглинками і проскрипів:
— Дурний, дурний, дурний…
Я метнувся на кухню:
— Мамо, Чистун говорить! Я навчив його.
Проте Чистун більше нічого не сказав. Заговорив він аж тоді, коли до нас прийшла тітка Анна.
— Ой, що це в тебе за маленька гарна пташка? — запитала вона мене.
— Гм, це Чистун, — відповів я.
Чистун сидів собі у мене на пальці й дивився на тітку Анну.
— Ану ж іди до мене, Чистунчику, — покликала вона.
Спочатку папуга тільки дивився на тьотю, а потім заскрипів:
— Дурна, дурна!
У всіх зіпсувався настрій. Мама сказала, я відбиваю охоту в усієї рідні ходити до нас у гості.
Я вирішив більше не дресирувати Чистуна. От коли куплю собаку, то спробую його навчати. Учора я зустрів на вулиці тітку Анну. На мій «добридень» вона лише кивнула, не промовила до мене жодного слова.
Відколи Чистун так образив тітку Анну, минуло чимало часу. Більше він нічого не навчився. Тільки те дурне слово затямив і промовляв його саме тоді, коли це було вкрай небажано. Скільки неприємностей мав я через того Чистуна! І найприкріше те, що всі думають, я зумисне навчив папугу ображати людей. Та хіба ж доведеш, що ти цього не хотів?
Помалу Чистун став зовсім ручний. Він літав по кімнаті, сідав мені на голову чи плече, скуб за вухо. Під час обіду Чистун сидів на столі і дзьобав з моєї тарілки. Він розумів також, коли його гукали. Свисну двічі, і Чистун уже тут як уродився — знає, що одержить ласий шматочок.
Якось до нашого міста приїхав цирк, і я пішов подивитися. Все мені дуже сподобалось. Особливо зацікавили мене номери, що їх виконували тварини. Слони робили стійку на передніх ногах. Леви плигали крізь обруч. Тюлені жонглювали м'ячами. Виступали також коні.
Вдома мені спало на думку: а чому немає циркових номерів із смугастими папугами? Я подумав собі, що коли б пішов туди з Чистуном і показав, як він прилітає на свист, по команді скубе за вухо чи промовляє своє «дурний», то було б ой як цікаво. А коли б там пояснили мені, як навчити папугу інших трюків, ми з ним, мабуть, змогли б виступати в цирку. Хай навіть не в цирку, а де-небудь у піонерській кімнаті чи на батьківському вечорі. Подумав я, подумав і вирішив таки піти з Чистуном до цирку.
Наступного ж дня випала слушна нагода. Як на те, мами не було вдома, а то б вона не дозволила мені носитися з Чистуном по місту. В картонну коробку з-під взуття я насипав трохи корму, посадив туди Чистуна, замотав коробку рушником і пішов до цирку. Але цирк був на замку. Я оббіг навколо нього. Десь усередині лунали голоси. Тоді я просто переліз через паркан і пішов поміж фургонами до великого намету. Але не встиг я зробити й кількох кроків, як раптом хтось схопив мене за комір.
— Пустіть! — крикнув я і озирнувся. Але що це? Позаду стояв слон! Він простяг свого довгого хобота і став дмухати на мене та обмацувати моє обличчя'.
— Рятуйте! — заволав я, з переляку впустив коробку з Чистуном і ну тікати. Я кидався з одного закутка в інший, аж поки наштовхнувся на товстого чоловіка з чорною бородою. Згодом я довідався, що то був сам директор.
— Стій! — гукнув він. — Куди так поспішаєш?
— Я… слон… схопив хоботом… — заїкаючись, пробелькотів я.
Директор усміхнувся і запитав:
— Це Емір так тебе налякав? Емір хороший. То він просив у тебе ласощів.
Мені знову стало страшно.
А що, коли слон прийме коробку з Чистуном за ласощі і з'їсть?
— Але я… Чистуна… з'їсть…
Директор знов усміхнувся, скубнув себе за бороду і сказав:
— Заспокойся. Добре, що ти прийшов. Зараз підемо на манеж і потренуємося.
Я знову злякався. Звідки цей чоловік знає про мій план? Раптом я згадав, як тут, у цирку, виступав чарівник. Може, то чарівник розгадав мої думки?
Директор погукав:
— Августе, йди-но сюди!
Із найближчого фургона виліз якийсь заклопотаний молодик і дружньо привітався зі мною.
— Це Август, клоун, — пояснив директор. Я впізнав його не відразу.
Августові ж директор сказав:
— А це наш новий співробітник.
Я промовчав і вирішив поки що взагалі нічого не казати. Хотілося побачити, що ж то буде далі. Признаюся, у цю мить я геть забув про Чистуна, такий був схвильований.
Ми вийшли на манеж. Тут було якось незатишно, пахло тваринами. Вправлялися кілька жонглерів. Директор звернувся до них:
— Товариші, дайте місце ось цьому хлопчині, подивимось, на що він здатний.
А потім до мене:
— Будеш так виступати чи одягнеш спортивний костюм?
На жаль, костюма у мене не було, і я відповів: