Минуло кілька десятиліть, і Поп уже не був винятком. Серед багатьох дивовижних новацій, які виникли у XIX столітті, далеко не останнім за дивовижністю був переворот в оплаті літературної праці. Зросли тиражі, авторське право стало охоронятись, гонорар міг забезпечити безбідне існування, принести достаток, ціле багатство. Спочатку це здавалося настільки незвичним, що Байрон визнав за потрібне висловити Вальтерові Скотту зневагу за те, що той торгує поезією. Знову зазвучали давні образи, якими ще Платон таврував софістів. Та вже через кілька років той‑таки Байрон, не поступаючись іншим, торгувався з видавцями. Поети ніколи не мали таких прибутків. Мур за «Лаллу Рук» одержав 3000 фунтів; Вальтера Скотта збагатила «Пісня останнього менестреля», що розійшлась у тридцяти тисячах примірників. Ще більший прибуток давала проза. У Вальтера Скотта були воістину королівські прибутки, через руки Бальзака пропливали величезні суми, — на жаль, тільки пропливали; Віктор Гюго лишив мільйонний спадок.
У XX столітті становище стало більш вигідним. Авторське право забезпечувало письменнику захист його власності, передбачало найдрібніші можливості порушень і, пов’язане з міжнародними угодами, сприяло збільшенню прибутків автора від публікацій за кордоном, від перекладів. Найбільше на цьому виграли письменники, які писали мовами, широко поширеними в світі, — англійською, німецькою, французькою; але з допомогою перекладів чи театральної сцени автори навіть дуже малих країн завойовували світовий ринок, як, приміром, скандінавські письменники. Траплялися приголомшуючі успіхи, особливо це стосується роману й драми. Так, Арнольд Беннет (одна з його п’єс не сходила зі сцени протягом кількох років) заробив стільки, що він, цей скромний чоловік, не знав, куди подіти гроші. Кіно відкрило нові джерела прибутків, часто мільйонних. І цей золотий дощ, як звичайний, осипає будь–кого: збагачуються не тільки великі й видатні письменники, але й менш відомі, яким це вдається без особливих зусиль. Наприклад, сентиментальний дамський роман в Англії, а в Америці — кримінальний, можуть за місяць зробити їхнього автора багатієм, але ні слави, ні визнання він не здобуде, бо вже під кінець року ніхто не згадає його прізвища. В літературі розвелося, як ніколи, багато спекулянтів і спритників.
Цьому сприяло перенесення комерційної цінності з самої книжки на побічну продукцію. Так, в Америці сам автор, а особливо видавець оцінюють рукопис не просто як роман (історичний чи біографічний), а як потенційний сценарій для кінофільму, теле- чи радіопостановки; перевагу віддають творам, що готуються для журналів і так званих дайджестів, де гонорари дуже високі.
Вперше в історії літератури письменник отримав матеріальну незалежність, а також позбувся необхідності канючити в меценатів, виконувати їхні примхи, — бо став заможною людиною. Здавалося б, тепер кожний митець може вільно творити, керуючись лише голосом натхнення. Проте цьому перешкоджали вади людського характеру. Для багатьох заможного мецената мало–помалу замінила безіменна читацька маса, юрба покупців книжок, які не піддаються обліку. Цьому новому володареві виявляють ту саму шанобу, в той же спосіб йому лестять, бажаючи завоювати його прихильність, і з такою ж тривогою ловлять ознаки його невдоволення. Успіх у читачів замінив колишню нестійку славу, що грунтувалася на прихильності до письменника еліти. Цей щедро оплачуваний успіх примушував вгадувати смаки широкої читацької маси й догоджати їй. Не один письменник в такій ситуації втратив добре ім’я і загубив талант. Тому в XIX столітті, особливо в першій половині, так часто лунали голоси обурення і попередження з боку тих, хто, стежачи за розвитком нових умов у житті літератури, викривав її меркантилізм.
Завдяки автору розцвів і видавець. У давні часи він був постаттю непомітною: виступав і хазяїном переписувачів, і лоточником, і друкарем, і книгопродавцем. Звикнувши одержувати ніким не контрольовані бариші за рахунок чужої праці, він спершу дуже занепокоївся від змін у правилах, введених у книговидавничу справу, намагався обійти їх, вдаючись навіть до шахрайства. Однак невдовзі зрозумів, що на законній основі можна заробити набагато більше, бо закон давав йому в руки зброю в боротьбі з конкурентами, переслідуючи всілякі передруки, переробки й таке інше.
Значення і могутність книговидавничих фірм зросли надзвичайно. Автори перейнялись до них великим пієтетом, і багато їх мали необережність ще в молодості, при виданні своєї першої книжки, зв’язати себе з видавництвом пожиттєвою угодою. Така залежність письменника від видавця в деяких країнах збереглася й до сьогодні, у Польщі ж новий закон про авторське право прийнято років двадцять тому. Часто траплялося, що надзвичайна популярність книжки давала прибуток лише видавцеві, який придбав цей твір за мізерну суму в «цілковиту власність». Як колись у меценатів, письменники були «на утриманні» у видавців, зобов’язуючись за певну суму кожного року постачати відповідну кількість друкарських аркушів. Це дуже нелегкий хліб. Але бувало й так, що видавець робив ставку на автора маловідомого, з невисокою продуктивністю й субсидував його роками, вірячи в його талант і майбутній успіх. Тисячі таких взаємозв’язків між письменником і видавцем з усіма відтінками недовіри, підозріливості, неприязні, ненависті, а також і віри, симпатії, дружби переповнюють історію книговидання, куди вписані всі письменницькі біди й радості.