— Я навіть уявлення не маю, про що ви говорите, — сказала Аліса.
— Я пробувала ховатися між коріннями, і на берегах, і під живоплотом, — продовжувала Голубка, не слухаючи Алісу. — Але ці прокляті гадюки! З ними немає ніякої ради.
Аліса все більше дивувалася, але вирішила мовчки чекати, доки Голубка не скінчить.
— Ніби мало клопоту з висиджуванням яєчок, — вела своє Голубка, — так ще доводиться день і ніч стерегти їх від гадюк! Адже за ці три тижні я ні на мить не заплющила очей!
— Мені дуже шкода, що вам завдали такого клопоту, — сказала Аліса, яка починала розуміти, про що йде мова.
— І саме тоді, коли я влаштувалася на найвищому дереві в лісі, — продовжувала Голубка, переходячи на крик, — саме тоді, коли я вважала, що нарешті здихалася від них, їм треба було звалитися сюди з неба! Тьху! Гадюка!
— Але я не гадюка, кажу вам! — заперечила Аліса. — Я... я...
— Ну! Хто ж ти тоді? — запитала Голубка. — Хіба не видно, що ти намагаєшся щось вигадати?
— Я... Я маленька дівчинка! — досить невпевнено відповіла Аліса, бо згадала кількість змін, що сталися з нею за цей день.
— Овва! Так я й повірила! — тоном глибокого презирства сказала Голубка. — Свого часу я бачила багатьох дівчаток, але жодної не було з такою шиєю, як у тебе. Ні-ні! Ти гадюка, та й годі! Ти ще, може, скажеш, що зроду не куштувала яєць?
— Звичайно, куштувала, — відповіла Аліса, яка була дуже щирою дівчинкою. — Але дівчатка їдять так само багато яєць, як і гадюки, розумієте?
— Я не вірю цьому, — промовила Голубка. — Та коли це правда, значить, вони — одна з пород гадюк, та й годі.
Це був такий несподіваний для Аліси висновок, що деякий час вона не могла вимовити ні слова. Це дало Голубці нагоду додати:
— Ти шукаєш яєць, це я добре знаю, тому мені все одно, дівчинка ти чи гадюка.
— Але мені зовсім не все одно, — швидко вставила Аліса. — І, до речі, я не шукаю яєць. А якби навіть і шукала, то мені не потрібні ваші, бо я не люблю їх сирими.
— Ну, тоді забирайся звідси! — похмуро запропонувала Голубка і знов усілася на яєчка.
Аліса почала пробиратися поміж дерев. Це була нелегка справа, бо її шия весь час чіплялася за гілки, і щоразу доводилося затримуватися, щоб розплутати її. Згодом вона пригадала, що в неї в руках досі були шматочки гриба, і обережно почала потрошку відкушувати по черзі від кожного з них. Від цього вона то збільшувалася, то зменшувалася, доки їй не вдалося досягти свого звичайного зросту.
Минуло дуже багато часу відтоді, як вона була звичайного зросту, тому спершу вона почувала себе якось дивно, але швидко призвичаїлася до цього і почала, як завжди, розмовляти сама з собою.
— Ну от, половину плану здійснено. Від усіх цих змін можна зовсім розгубитися! Ніколи не знаєш, що буде з тобою через хвилину! Хай там як, тепер я досягла своїх звичайних розмірів. А зараз треба пробратися в той прегарний сад... Але як цього домогтися, хотіла б я знати?
Говорячи це, вона раптом опинилася перед галявиною з будиночком футів чотири заввишки.
— Хто б там не жив, — міркувала Аліса, — не годиться з’являтися перед ними такою великою. Я можу до смерті перелякати їх!
Отже, вона почала потрошку кусати шматочок гриба в правій руці і не насмілювалася підходити до будиночка, доки не зменшилася до дев’яти дюймів заввишки.
Розділ VI. Порося та перець
Хвилину чи дві вона стояла, розглядаючи будиночок та роздумуючи, що робити далі. Раптом з лісу вибіг лакей, зодягнений в ліврею (вона й прийняла його за лакея саме завдяки лівреї, інакше, судячи з обличчя, його можна було скоріше назвати карасем), і загримав у двері. Їх відчинив інший лакей у лівреї, з круглим обличчям і великими жаб’ячими очима. У обох лакеїв, як помітила Аліса, було припудрене волосся, завите по всій голові. Їй дуже кортіло знати, що все це означає, тому вона трошки виповзла з лісу, щоб послухати.
Ліврейний лакей-карась почав з того, що дістав з-під пахви великий, майже такий завбільшки, як він сам, пакет і простяг його іншому лакеєві, урочисто виголошуючи:
— Герцогині. Запрошення від Королеви на партію в крокет.
Ліврейний лакей-пуголовок повторив так само урочисто, лише трохи переставив слова:
— Від Королеви. Запрошення Герцогині на партію в крокет.
Після цього обидва так низько вклонилися, що їхні кучері переплуталися.
Це так розсмішило Алісу, що вона мусила відбігти назад у ліс, боячись, щоб її, бува, не почули. Коли вона знову визирнула з лісу, ліврейний лакей-карась уже пішов собі, а другий сидів на землі неподалік від дверей, втупившись порожніми очима в небо.