Аліса боязко підійшла до дверей і постукала.
— Немає ніякої рації стукати, — зауважив лакей, — з двох причин. По-перше, тому, що я знаходжуся з того самого боку дверей, що й ти; по-друге, вони здійняли такий гармидер у хаті, що навряд чи хтось почує тебе.
У хаті справді був страшенний гармидер: хтось весь час верещав і чхав, час від часу доносився голосний брязкіт, ніби там ущент розліталося блюдо або макітра.
— Тоді, будь ласка, скажіть, — мовила Аліса, — як мені зайти в будиночок?
— Була б рація стукати, — вів своє лакей, не звертаючи уваги на неї, — якби двері були між нами. Наприклад, якби ти була всередині, ти б могла постукати, а я б міг випустити тебе.
Він дивився на небо весь час, поки говорив. Аліса вважала це зовсім нечемним.
— Але, мабуть, він нічого не може подіяти, — сказала вона собі, — адже в нього очі знаходяться майже на самісінькій маківці. Та, хай там як, на запитання він може відповісти... Як мені попасти в дім? — повторила вона вголос.
— Я буду сидіти тут, — зауважив лакей, — до завтра...
Цієї миті двері будиночка відчинилися, і звідти прямісінько в голову лакея полетіла тарілка. Вона зачепила його за носа і розбилася на друзки об одне з дерев позаду нього.
— ...а може, до післязавтра, — продовжував лакей тим самим голосом, ніби нічого не трапилося.
— Як мені потрапити в дім? — знову запитала Аліса ще голосніше.
— А тобі взагалі треба туди попасти? — запитав лакей. — Ось що необхідно з’ясувати перш за все, розумієш?
Це, без сумніву, було правильно, але Аліса не любила, коли з нею так розмовляли.
— До чого справді жахлива, — пробурчала Аліса, — оця манера всіх створінь суперечити! Від цього можна збожеволіти!
Лакей, здається, вважав це слушною нагодою, щоб повторити своє зауваження з деякими змінами:
— Я буду сидіти тут, — сказав він, — година за годиною, день у день.
— Але що мені робити? — запитала Аліса.
— Що хочеш, — відповів лакей і почав насвистувати.
— Не варто розмовляти з ним, — сказала Аліса у відчаї, — він справжнісінький дурень! — і вона відчинила двері та зайшла в дім.
Двері вели прямо до великої кухні, повнісінької диму. Герцогиня сиділа на триногому стільці посеред кухні, бавлячи немовля, а куховарка схилилась над плитою і щось помішувала у великому казані, здається, суп.
— У цьому супі, без сумніву, занадто багато перцю! — ледве вимовила Аліса, зачхавшись.
Справді, в повітрі було занадто багато перцю. Навіть Герцогиня почихувала час від часу, що ж до дитини, то вона безупинно чхала і кричала, кричала і чхала. У кухні тільки двоє не чхали: куховарка та кіт, який сидів на припічку і посміхався на весь рот.
— Чи не будете ви такі ласкаві сказати мені, — заговорила несміло Аліса, бо не була певна, що їй припадало говорити першій, — чому ваш кіт так посміхається?
— Це Кіт Сміюн, — пояснила Герцогиня, — тому й посміхається. Порося!
Останнє слово вона сказала з такою несподіваною люттю, що Аліса аж підскочила, але скоро зрозуміла, що це стосувалося немовляти, тому вона набралася сміливості й продовжувала:
— Я не знала, що бувають Коти Сміюни. Тобто я не знала, що коти взагалі вміють посміхатися.
— Вони всі вміють, — сказала Герцогиня, — і більшість з них посміхається.
— Я не знаю жодного, який посміхався б, — дуже ввічливо зауважила Аліса, надзвичайно задоволена тим, що зав’язалася розмова.
— Ти багато чого не знаєш, — промовила Герцогиня, — це факт.
Алісі зовсім не припав до душі тон цього зауваження, тому вона вирішила змінити розмову. В той час, як вона намагалася щось придумати, куховарка зняла з вогню казан із супом і зразу ж почала шпурляти все, що траплялося під руки, у Герцогиню та немовля. Спочатку полетіли щипці, за ними — справжня злива каструль, тарілок та полумисків. Герцогиня не звертала на них уваги, навіть якщо вони влучали в неї. А немовля так репетувало до цього, що важко було сказати, чи було йому боляче від ударів, чи ні.
— Ой, будь ласка, обережніше! Що ви робите! — кричала охоплена жахом Аліса, підстрибуючи. — Ой, пропав його дорогоцінний носик! — коли величезна каструля пролетіла зовсім поряд, мало не відірвавши носа немовляті.
— Якби кожен займався своїми справами, — хрипко буркнула Герцогиня, — світ обертався б швидше.
— Від цього ми б нічого не виграли, — промовила Аліса, яка дуже зраділа нагоді похвалитися деякими своїми знаннями. — Тільки подумайте, який клопіт буде з днем і ніччю. Розумієте, земля обертається навколо осі за двадцять чотири години. Так, у неї є вісь...