Аліса не знала, чи слід їй падати ниць, як це зробили троє садівників. Вона не пригадувала, щоб коли-небудь їй доводилося чути про такий звичай на процесіях.
«До того ж нащо потрібна процесія, — міркувала вона, — якщо всім людям треба лежати ниць і вони не будуть бачити самої процесії?» Отже, вона залишилася на місці, очікуючи.
Коли процесія порівнялась з Алісою, всі зупинилися, дивлячись на неї, а Королева сердито запитала:
— Хто вона така?
Вона звернулася з запитанням до Чирвового Валета, але той у відповідь лише вклонився і посміхнувся.
— Дурень! — сказала Королева, нетерпляче труснувши головою. Обернувшись до Аліси, вона продовжувала: — Як тебе звати, дитинко?
— З вашої ласки, мене звуть Аліса, ваша величність, — відповіла Аліса дуже ввічливо, а про себе додала: «Врешті це лише колода карт. Мені нема чого боятися їх».
— А це хто такі? — запитала Королева, вказуючи на трьох садівників, що лежали навколо трояндового куща. Вони ж-бо лежали долілиць, і у них на спинах був такий самий візерунок, як у всієї колоди, то вона не могла знати, чи це були садівники, солдати, чи придворні.
— Звідки мені знати? — промовила Аліса, сама дивуючись своїй хоробрості. — Мене це не стосується.
Королева почервоніла від люті і, кинувши на неї погляд хижого звіра, зарепетувала:
— Відтяти їй голову! Відтяти...
— Дурниці! — сказала Аліса дуже голосно, і Королева замовкла.
Король доторкнувся до неї рукою і боязко промовив:
— Любонько, вона ж іще дитина!
Королева сердито одвернулася від нього і наказала Валетові:
— Переверніть їх!
Валет дуже обережно перевернув садівників ногою.
— Встаньте! — пронизливо заверещала Королева, і троє садівників хутко скочили на ноги й почали кланятися Королю, Королеві, королівським дітям і всім поспіль.
— Годі, буде! — верещала Королева. — У мене від ваших поклонів паморочиться в голові! — Потім, повернувшись до куща троянд, вона продовжувала: — Що ви тут робили?
— З вашої ласки, ваша величність, — почав Двійка дуже покірним голосом, стаючи на одне коліно, — ми намагалися…
— Я бачу! — сказала Королева, яка тим часом оглянула троянди. — Відтяти їм голови!
Процесія рушила далі, а троє солдатів залишилися, щоб скарати бідолашних садівників, які підбігли до Аліси, шукаючи порятунку.
— Ваші голови будуть цілі! — запевнила Аліса і сховала їх у великий глечик для квітів, що стояв поблизу. Троє солдатів кілька хвилин блукали навкруги, розшукуючи садівників, а потім спокійно попростували слідом за іншими.
— Ви відтяли їм голови? — закричала Королева.
— Їхніх голів нема, з вашого дозволу, ваша величність! — крикнули солдати у відповідь.
— Добре! — крикнула Королева. — Ти вмієш грати в крокет?
Солдати мовчали і дивилися на Алісу, бо запитання, без сумніву, призначалося їй.
— Умію! — крикнула Аліса.
— Тоді ходімо! — загорланила Королева, і Аліса приєдналася до процесії, дуже зацікавлена, що ж буде далі.
— ...Сьогодні... сьогодні чудовий день! — пролунав коло неї несмілий голос. Вона йшла поруч з Білим Кроликом, що занепокоєно зазирав їй у обличчя.
— Чудовий! — погодилася Аліса. — Де Герцогиня?
— Тихше! Тихше! — похапцем зупинив її Кролик пошепки. Говорячи це, він занепокоєно озирнувся через плече, потім став навшпиньки і почав шепотіти їй на вухо: — Їй винесли смертний вирок.
— За що? — поцікавилася Аліса.
— Ти сказала «нізащо»? — перепитав Кролик.
— Ні, — сказала Аліса, — я просто спитала «за що?»
— Вона нам’яла Королеві вуха... — почав Кролик. Аліса голосно пирскнула. — Ой, тихше!.. — злякано зашепотів Кролик. — Королева почує! Розумієш, Герцогиня спізнилася, і Королева сказала...
— Станьте на свої місця! — закричала Королева громовим голосом, і всі заметушилися, натикаючись одне на одного. Проте незабаром усі зайняли свої місця.
Аліса подумала, що такого чудернацького крокетного майданчика їй ще ніколи в житті не доводилося бачити. Він був весь зритий рівчаками. За крокетні м’ячі правили живі їжаки, за молоточки — фламінго, а солдати стояли навкарачки і були за ворота.