Отже, вони підійшли до Фальшивої Черепахи, яка подивилася на них своїми величезними очима, але нічого не сказала.
— Ось ця панночка, — промовив Грифон, — вона хоче послухати історію вашого життя. Дуже хоче.
— Я розповім їй свою історію, — сказала Фальшива Черепаха проникливим, глухим голосом. — Сідайте обоє і не говоріть ні слова, доки я не скінчу.
Вони посідали, і всі мовчали кілька хвилин. Аліса подумала: «Не знаю, як їй вдасться коли-небудь скінчити, якщо вона не починає». Проте вона терпляче чекала.
— Колись, — почала нарешті Фальшива Черепаха, глибоко зітхаючи, — я була справжньою Черепахою.
За цими словами настала досить довга тиша. Грифон порушив тишу лише випадковими «х-к-р-р», а Фальшива Черепаха весь час тяжко зітхала. Аліса вже готова була підвестися і сказати: «Дякую, пані, за цікаву розповідь», — але мимоволі подумала, що обов’язково повинно бути щось далі. Тому вона сиділа мовчки і чекала.
— Коли ми були малими, — заговорила нарешті Фальшива Черепаха спокійніше, хоч і схлипувала час від часу, — ми ходили на дні моря до школи. Нашою вчителькою була стара Черепаха, ми звали її Премудрим Піскарем...
— Чому ви називали її піскарем, коли це була черепаха? — поцікавилася Аліса.
— Ми називали її Премудрим Піскарем, бо вона була мудрою і вчила нас, — сердито відповіла Фальшива Черепаха. — Яка ти, справді, нетямуща!
— Як тобі не сором запитувати про такі прості речі! — додав Грифон.
Після цього вони обоє замовкли і дивилися на бідолашну Алісу, що ладна була крізь землю провалитися.
Нарешті Грифон звернувся до Фальшивої Черепахи:
— Кажіть далі, добродійко! Не сидіти ж нам тут цілий день!
Черепаха повела розповідь далі:
— Так, ми відвідували школу на дні моря, хоч ти, може, і не віриш...
— Я не говорила, що не вірю! — перебила Аліса.
— Ні, говорила, — сказала Фальшива Черепаха.
— Прикуси язика! — додав Грифон, перш ніж Аліса встигла щось мовити.
— Ми здобули блискучу освіту, адже ходили до школи щодня...
— Я також відвідувала щоденну школу, — сказала Аліса. — Нема чого вам хвалитися цим.
— І у вас були додаткові уроки? — дещо стурбовано поцікавилася Фальшива Черепаха.
— Так, — промовила Аліса. — Французька мова і музика.
— І прання? — запитала Фальшива Черепаха.
— Ну, що ви! — обурено заперечила Аліса.
— Ага! Виходить, у тебе була не така вже хороша школа, — сказала Фальшива Черепаха з величезним полегшенням. — У нашій школі додаткові уроки були з французької мови, музики і прання.
— Воно, мабуть, було не дуже потрібне вам, — зауважила Аліса, — на дні моря.
— Я не могла вивчати його, — сказала Фальшива Черепаха, зітхаючи. — Я пройшла тільки обов’язкові предмети.
— Які саме? — допитувалася Аліса.
— Перш за все, звичайно, я навчилася чигати й кусати, — відповіла Фальшива Черепаха. — Потім ішли чотири дії арифметики: удавання, віджимання, втілення і вноження.
— Ніколи не чула про вноження, — насмілилася зауважити Аліса. — Що це таке?
Грифон здивовано розвів лапами.
— Ніколи не чула про вноження! Але ти знаєш хоча б, що означає слово «вручення»?
— Так, — не зовсім впевнено відповіла Аліса. — Це означає... передачу... чогось... комусь...
— Ну, тоді, — продовжував Грифон, — якщо ти не знаєш, що значить вноження, то ти справжнісінька незнайка.
Алісі не хотілося ставити інші запитання з цього приводу, тому вона звернулася до Фальшивої Черепахи:
— Що, крім цього, входило до обов’язкових предметів?
— Ну, була ще свисторія, — відповіла Фальшива Черепаха, загинаючи ласти та перелічуючи предмети, — свисторія стара й нова, географія, балювання. Викладачем балювання у нас був старий морський вугор. Він навчав нас також рисуватись і тушуватись.
— А як це робиться? — допитувалася Аліса.
— Бачиш, я не можу показати тобі цього сама, — промовила Фальшива Черепаха, — я надто неповоротка. А Грифон ніколи того не вчився.
— Я не мав часу, — сказав Грифон. — Але я вчився у класичній гімназії. Моїм учителем був старий краб, так, краб.
— Я ніколи не вчилася у нього, — зітхнула Фальшива Черепаха. — Він, казали, учив плутівської та грацької мови.
— Так, так, це правда, — підтвердив Грифон, також зітхаючи, і вони обоє затулилися лапами.
— А скільки годин на день тривали у вас уроки? — запитала Аліса, поспішаючи змінити розмову.
— У нас це називалося строки. Ми мали десять годин в перший день, — сказала Фальшива Черепаха, — потім дев’ять і так далі.
— Як дивно! — вигукнула Аліса.