— Ти дуже нікчемний оратор, — сказав Король.
Тут одна з морських свинок зааплодувала, але її негайно вгамували судові пристави. (Це досить складна справа, та я поясню вам, як це робиться. У приставів був парусиновий мішок на зашморзі. У нього вони запхали морську свинку, вниз головою, і сіли на неї зверху.)
«Добре, що я побачила, як це робиться, — подумала Аліса. — Я так часто читала в газетах у кінці судових звітів: “З боку присутніх були спроби аплодувати, але судові пристави негайно вгамували їх”. До цього часу я не розуміла, що це означає».
— Якщо це все, що тобі відомо в цій справі, ти можеш спуститися вниз, — провадив Король.
— Я не можу спуститися нижче, — промовив Капелюшник, — я й так на самісінькій підлозі.
— Тоді можеш присісти, — відповів Король.
Тут інша морська свинка зааплодувала, але її також вгамували.
«Ну, з морськими свинками покінчено, — подумала Аліса. — Тепер справа піде краще».
— Мені треба йти допивати чай, — промовив Капелюшник, кидаючи стурбований погляд на Королеву, що читала список співаків.
— Можеш іти, — сказав Король.
Капелюшник не гаючись покинув зал суду. Він не затримався навіть для того, щоб взути черевики.
— А за дверима відтяти йому голову, — додала Королева, звертаючись до одного з приставів. Та від Капелюшника і сліду не лишилося, перш ніж пристав дійшов до дверей.
— Викличте другого свідка! — звелів Король.
Другим свідком була куховарка Герцогині. У руках вона тримала коробочку з перцем. Аліса зрозуміла, що це була вона, ще до того, як та ввійшла до залу, бо коло дверей усі почали дружно чхати.
— Давайте ваші свідчення, — наказав Король.
— Не збираюсь, — відповіла куховарка.
Король занепокоєно зиркнув на Білого Кролика. Той тихенько порадив:
— Ваша величносте, треба вчинити цьому свідкові перехресний допит.
— Ну, як треба, то треба, — погодився Король з сумним виразом на обличчі. Схрестивши на грудях руки, він так насупився на куховарку, що його очі зовсім сховалися під бровами, і звернувся суворим голосом: — З чого роблять пиріжки?
— Головним чином з перцю, — відповіла куховарка.
— З патоки, — почувся позад неї заспаний голос.
— Повісити Вовчка! — зарепетувала Королева. — Відтяти Вовчкові голову! Викиньте цього Вовчка з залу! Вгамуйте його! Вщипніть його! Висмикніть йому вуса!
Кілька хвилин усі присутні вовтузилися, випихаючи Вовчка за двері, а коли вони повернулися на свої місця, куховарка кудись зникла.
— Це не має значення! — промовив Король з виразом величезного полегшення на обличчі. — Покличте третього свідка. — Він стиха додав, звертаючись до Королеви: — Слухай, люба, цьому свідкові повинна влаштувати перехресний допит ти. У мене від цієї історії зовсім розболілася голова!
Аліса слідкувала за Білим Кроликом, який крутив у руках список. Її дуже цікавило, хто ж буде наступним свідком. «Поки що у них не дуже багато доказів», — говорила вона собі.
Уявіть собі її подив, коли Білий Кролик щосили пропищав своїм тоненьким голоском ім’я:
— Аліса!
Розділ XII. Свідчення Аліси
— Тут! — крикнула Аліса, зовсім забувши за метушнею, як вона виросла за останні кілька хвилин.
Вона скочила на ноги так рвучко, що краєм спіднички зачепила лаву присяжних і перекинула всіх присяжних на голови присутніх. Вони борсалися на підлозі, нагадуючи їй акваріум із золотими рибками, який вона випадково перекинула тиждень тому.
— Ой, будь ласка, пробачте! — вигукнула вона страшенно переляканим голосом і почала швиденько збирати їх. Випадок із золотими рибками не йшов їй з голови, тому вона чомусь була певна, що засідателів треба негайно зібрати і посадити на місця, інакше вони загинуть.
— Суд не може продовжуватися, — урочисто заявив Король, — доки усі присяжні не будуть на своїх місцях. Усі, — повторив він з особливим наголосом, суворо дивлячись на Алісу.
Аліса подивилася на лаву присяжних і помітила, що спохвату посадила Ящура головою вниз. Бідолашне маленьке створіння, неспроможне рухатися, лише сумно махало хвостиком. Вона швиденько витягла його і посадила як слід.
«Хоч це не має ніякого значення, — сказала вона про себе. — На мою думку, судові від нього однаковісінька користь, як його не посади».
Коли присяжні засідателі трошки очунялися від переляку після падіння, грифельні дощечки знайшли та повернули їм, усі вони дуже старанно взялися записувати історію нещасливого випадку, всі, крім Ящура. Він, здавалося, був такий пригнічений, що міг лише сидіти, роззявивши рота, і розглядати стелю.